ДВІ ДОРОГИ...

Простелились перед нами

Тут лиш дві дороги.

Тануть дні завжди снігами…

Вабить світ розлогий.

Перша в Рай провадить вірних,

Де трон Бога-Пана.

До небес спішить безмірних

Божий люд іздавна.

Інша – у пекельну хащу…

Вся вона широка.

Душу біс хапа пропащу:

Вбивці, лежебока…

Забува про вічність часом

Багатій пихатий.

Не стрічається зі Спасом,

Хоч звіт мусить здати…

Серцевідець терпеливий.

Із Писань відомо,

Але досить справедливий;

Іноді б’є громом…

Церква стала на сторожі,

Деколи й волає,

Щоб збагнути діти Божі,

Що спокуса зла є.

Тож кожнісінький, звичайно,

Має стріти Правду…

Це вчинімо одностайно,

Потоптавши зраду!

21.02.2003 р. Б.

Микола Микосовський