ІВАНКОВА ВЕРВИЦЯ

Сергієві батьки були середнього достатку і, як це тепер часто буває, цілком поринули у свої обов’язки. Єдиному синові уваги приділяли мало, сповідуючи таку "філософію": не голодний, не голий і не босий, то все гаразд.

А Сергій "жив" вулицею: там була його родина, друзі, все наймиліше. Вже давно закінчив школу, мізерні знання не давали ніякої надії на можливість вчитися далі. А до фізичної праці він мав нехіть і лінь, та й пощо трудитися, якщо з друзями вони спокійно обходяться і так. Це ж так просто: перепинити на вулиці школяра чи беззахисну жінку, здерти годинник чи ланцюжок, а потім за безцінь продати і "гуляй, душе"...

...Був погідний осінній ранок. Розмаїття осінніх барв радісно виблискувало під ще теплим сонечком. Легенький вітерець поволеньки перераховував перші опалі листочки. Галасливе птаство притьмом будило тишу, що зависла над мальовничим краєм.

Іванко крокував алеєю парку, радісно наспівуючи: "Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла". Він прошкував до церкви і в глибині серця радів, що не має двох перших пар і може цього святкового дня піти на Службу Божу. Раптом перед ним, мов з-під землі, виринула кремезна постать, що аж ніби "нависла" над худорлявим Іванком, і прорекла: "Давай гроші".

Іванко від несподіванки став як вкопаний. Він не вмів лукавити і тому відповів, що має тільки дві гривні, які хоче дати на тацу в церкві. Але ті слова не вплинули на Сергія. Бажаючи перевірити правдивість слів, блискавичним злодійським рухом він встромив руку в кишеню Іванкової куртки. Задоволена посмішка осяяла обличчя Сергія, він гадав, що витягає з Іванкової кишені повненький гаманець.

Та все було не так... Боже Провидіння хотіло, щоб все сталося зовсім інакше... Сергій відкрив маленький шкіряний футляр і на руці в нього опинилася дерев’яна вервичка з Розп’яттям... У його душі й серці виринули тисячі думок і відчуттів. Перед очима блискавично промайнуло дитинство, любляча бабуся, яка кожний день молилася на вервиці і часто казала: "Дитинко, Ісус тебе дуже любить. Він вмер, щоб ти жив, і пам’ятай, що Він все знає і все бачить".

У цій хвилі Сергієві здалося, що та величезна хвиля сорому і каяття, яка накотилася на нього, покриє його назавжди. Серце його почало колоти вістря докорів сумління. Він мовчки віддав Іванкові гроші й вервичку і, похиливши голову, злегка похитуючись, побрів геть...

... Минув місяць. Була святкова неділя. Іванко вже зайняв чергу до сповіді, а тепер відмовляв радісні таїнства вервиці за навернення того незнайомого хлопця з осіннього парку. Іванко ніяк не міг його забути і щиро вірячи в те, що для Господа немає неможливого, просив Його про чудо.

А в цей час від сповідальниці, радісно усміхаючись, відійшов кремезний світловолосий хлопчина. Віднайшовши внутрішній спокій і мир, він клякнув перед образом Пресвятого Серця Ісуса і щиро молився.

Після Служби Божої хлопці майже одночасно виходили з церкви, їхні погляди зустрілися. Це була зустріч двох давніх друзів, які несподівано знайшли один одного і не можна було зрозуміти, хто з них радів більше від цієї зустрічі.



Микола Микосовський

ДЕЩО ПРО ВШАНУВАННЯ СВЯТОЇ ВЕРВИЦІ

А зараз звернемось на мить до молитви на Святій Вервиці, тому що наближається, як знаємо, традиційна міжнародна проща Вервиці за єдність Церкви, котра відбудеться цього 2008 року протягом 4-5 жовтня у с. Бороняво (Закарпаття), де розташований монастир оо. Василіян. І буде XIV-ою від початку. У Бороняві - вже вдруге, хто пам'ятає.



Вервиця - це молитва і в цей же час живий приклад, що потрясає нас і веде до Раю. Молитва з роздумуванням, де ми звертаємо увагу не на слова, які вимовляємо, а на подію, над котрою роздумуємо. Св. Вервиця - це не твір, а роздуми над даними Таїнствами...

Варто знати кожному, що Свята Вервиця вельми гарно змальовує нам історію нашого спасіння, котра в двадцяти епізодах представляється людині для роздумів. Вервиця зі своїми Радісними, Світлими, Страсними і Славними Таїствами подає для всіх життя Пречистої Діви Марії, заодно показуючи:



•Співпрацю Богородиці із Божим Сином, коли вона Його супроводжувала у земному житті.

•Присутність і співтерпіння Марії при смерті Спасителя.

•Безмежну радість при Його прославленні тощо.



Свята Вервиця представляє собою синтез св. Євангелія (Апостольська настанова 08. 10. 1969 р. Б. Папа Павло VI).



(За книгою «Свята Вервиця Пречистої Діви Марії»).


ТАЇНСТВА СВЯТОЇ ВЕРВИЦІ!


Радісні таїнства (Понеділок, Субота\\ або Понеділок)

1. Благовіщення Пречистої Діви Марії. (Лк.1.26-35;38.)
2. Відвідини тітки Єлизавети Богородицею. (Лк.1.39-47;56.)
3. Різдво ГНІХ. (Лк.2.1-7.)
4. Стрітення ГНІХ. (Лк.2.22-40.)
5. Віднайдення Ісуса в храмі. (Лк.2.41-52.)

Страсні таїнства (Вівторок, П'ятниця)

1. Молитва Ісуса в оливному саді. (Ів.17; Лк.22.44-45.)
2. Бичування ГНІХ. (Ів.19.1-3.)
3. Вінчання терновим вінком ГНІХ. (Мт.27.27-31.)
4. Хресна дорога Ісуса Христа. (Лк.23.24-32; Ів.19.17.)
5. Розп'яття і смерть на Хресті ГНІХ. (Лк.23.33-46.)

Світлі таїнства (Четвер)

1. Хрещення Ісуса в ріці Йордан. (Мт.3.13-17.)
2. Перше чудо на весіллі в Кані Галилейській. (Ів.2.1-11.)
3. Проповідування ГНІХ. (Лк.6.17-38.)
4. Переображення ГНІХ. (Мт.17.1-9.)
5. Встановлення Пресвятої Євхаристії. (Мт.26.26-29; Мр.14.22-24.)

Славні таїнства (Середа, Неділя\\ або ще Субота)

1. Воскресіння з мертвих ГНІХ. (Мр.16.1-8.)
2. Вознесіння на небо ГНІХ. (Ді.1.6-12.)
3. Зіслання Святого Духа на Апостолів і Діву Марію. (Ді.2.1-13.)
4. Небовзяття Пресвятої Богородиці.
5. Коронування Діви Марії на Царицю неба і землі. (Одкр.12.1.)



Ще тут, до слова, мова про ЖИВУ ВЕРВИЦЮ.

ПРАВИЛА СЛУГУВАННЯ НА СЛУЖБІ БОЖІЙ!

(Загальні правила)

1. До Служби Божої треба заздалегідь приготуватися:
а) пригадуємо собі, що ми будемо молитися до Господа Бога і станемо учасниками таїнственної події – відновлення Хресної жертви Ісуса Христа.

2. В часі Служби Божої завжди слід намагатися уважно молитися, вдумуючись у зміст молитов.

Вівтарний дружинник у святилищі стоїть позаду священника біля відчинених Царських дверей і звернений обличчям до престолу. (Під час проповіді можна присісти на одне з крісел, котрі знаходяться побіч Горного сідалища (не слід сидіти на цьому середньому кріслі за престолом)).

3. На службі Божій, символічно засвідчуючи вогником свічки прихід Ісуса Христа, який є світлом для світу і Спасителем людства, вівтарний дружинник обрядово виходить зі святилища всього 4 рази:
а) перший раз – перед священником, який несе Євангелію (цю частину обряду Богослужби називають Малим входом);
б) другий раз – стаючи біля священника в часі читання Євангелії;
в) третій раз – тоді, коли священник переносить святі Дари із проскомидійника на престіл (це є Великий вхід);
г) четвертий раз – в часі Святого Причастя.



Спосіб слугування, коли слугує один вівтарний дружинник

(див. відповідно п. 3):

1. Свічку запалюємо:
а) після молитви «Єдинородний Сину і Слове…» на початку Малої єктенії («Ще і ще в мирі Господеві помолімося»);
б) відразу після закінчення читання Апостола (також слід подбати про встановлення пульту під Євангелію);
в) під час співання пісні «Ми Херувимів тайно являючи…», коли священик підносить руки, робить знак святого Хреста і одночасно – поклони-метанії;
г) відразу після закінчення молитви «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти є воістину Христос…».

2. Стоячи або йдучи перед іконостасом, світло свічки спрямовуємо до людей (Якщо слугуємо справа, то свічка – в лівій руці, і навпаки).

Не кажи...

Не кажи Отче, якщо кожного дня ти не поводишся, як син.

Не кажи Наш, якщо живеш замкнутий у своєму егоїзмі.

Не кажи Ти, що єси на небесах, якщо думаєш тільки про земні речі.

Не кажи нехай святиться ім’я Твоє, якщо ти цього імені не прославляєш...

Не кажи нехай прийде Царство Твоє, якщо ти його сприймаєш як матеріальний добробут.

Не кажи нехай буде воля Твоя, якщо ти не приймаєш її, коли для тебе вона є болючою.
Не кажи хліб наш насушний дай нам сьогодні, якщо ти не переживаєш за людей, які є голодні.

Не кажи і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, якщо ти в своєму серці заховуєш провину на свого брата.

Не кажи і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого, якщо ти не противишся злу.

Не кажи Амінь, якщо ти не зрозумів і не сприйняв серйозно слів молитви “Отче наш!”

Смішно чи страшно???

Смішно, як людям легко позбутися Бога і потім дивуватися, чому світ перетворюється на пекло...

Смішно, коли ми віримо тому, що пишуть у газетах, і сумніваємося в тому, що говорить св. Писання.

Смішно, коли хтось каже "Я вірю в Бога", а сам слідує за сатаною, теж, між іншим, "віруючого" в Бога...

Смішно, коли нам так легко засуджувати і дуже важко бути судимими іншими.

Смішно, коли послані по е-mail жарти поширюються зі швидкістю світла, але люди двічі подумають, пересилати чи ні далі повідомлення, в яких ідеться про Всевишнього.

Смішно, коли все непристойне, грубе, хтиве і брутальне спокійно перебуває в Інтернеті, а у школі чи на роботі відкрита дискусія про Бога неможлива.

Смішно, коли можна бути "усіма руками за" Христа в неділю, але бути непомітним християнином протягом усього тижня (це з області практичного атеїзму, до речі). Ви ще не смієтеся?

Смішно, коли, пересилаючи цього листа, ви його відправите не багатьом із вашої адресної книги.

Смішно, що нас більше турбує, що про нас думають інші люди, аніж, що думає про нас Творець...



P. S. Можливо, дещо й страшно!

СВІТЛО НА СВЯТІЙ ЛІТУРГІЇ

Під час відправи св. Літургії та інших богослужень чи вдень, чи вночі, завжди на престолі горить світло свічок чи лампадок. Світло за своєю суттю означає ясність, радість, святковий настрій і піднесення духа. Як уживання кадила, так і вживання світла в часі богослужень має своє символічне значення. Тож погляньмо на вживання світла в богослуженні.

ВИКОРИСТАННЯ СВІТЛА В БОГОСЛУЖБІ

1. У Старому Завіті

Коли ізраїльтяни були в пустелі, то Господь Бог доручив Мойсеєві зробити для скинії завіту семираменний свічник із чистого золота (Вих. 25, 31). На цьому свічнику, за наказом Божим, мало горіти вічне світло із чистої оливи з оливкового дерева. У книзі Левіт читаємо: Промовив Господь до Мойсея: “Скажи синам Ізраїля, щоб тримати лампи засвіченими повсякчасно” (24, 1-2). У храмі Соломона світив семираменний свічник. Перед книгою Мойсея – законом Божим – день і ніч горіло світло.

2. У Новому Завіті

Світло світильників стало також частиною християнського богослуження. У період переслідувань християни відбували свої богослужби у катакомбах вечорами, вночі або дуже рано. Тому світло було необхідним. Коли ж для хрис-тиян прийшла свобода віри, і вони могли відбувати свої відправи в ясний день, то й тоді вони не залишили світла оливи чи свічок. Так світло у відправах дістає своє символічне значення.

3. Символіка світла

Про символіку світла говорить християнський письменник Тертуліян: “Ніколи не відбувається в нас богослуження без світильників, але ми вживаємо їх не тільки для того, щоб розігнати темряву ночі – Літургія від-бувається в нас при деннім світлі – але для того, щоб через те зобразити Христа – світло нестворене, без якого ми і серед півдня блукали б у темноті”.

1) Світло – символ Христа і Його науки

“Я – світло світу, – каже про себе Христос, – хто йде за Мною, не блукатиме в темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). Св. Євангелист Іван каже про Бога: «Бог – світло, і ніякої темряви в Ньому немає» (1 Ів. 1, 5). Про Ісуса Христа він продовжує: «У Ньому було життя, і життя було – світло людей” (Ів. 1, 4)

2) Світло – символ любові

Свічка чи лампадка не тільки світить, але й дає тепло. Тому вона є символом Божої любові до нас і нашої – до Нього.

3) Світло – символ жертви

Свічка, даючи світло, поволі себе спалює, тобто світить коштом себе і своєю жертвою. Тим вона нагадує нам не тільки Христову жертву для нас, але й наш обов’язок жертви у Христовій службі.

КОЛИ ВЖИВАЄМО СВІТЛО?

1. На всіх богослужіннях

Світло свічок чи лампадок вживаємо на всіх богослужіннях, а також при св. Хрищенні, вінчанні, оливопомазанні, біля тих, що помирають, на похороні, гробах…
Загально, палаюча свічка символізує вічне щастя. Одна свічка чи лампадка символізує одного Бога у Тройці; дві – дві природи в Ісусі Христі; три – Пресвяту Тройцю; сім – сім дарів Святого Духа.

2. Світло – на св. Літургії

Світильники на св. Літургії первісно стояли біля престола або за престолом. Від ХІІ-го століття їх почали ставити на престіл. Устав Богослужень, виданий Апостольською Столицею, приписує, щоб на престолі по обидвох боках хреста чи кивота ставити один свічник з одною, двома або трьома свічками. Можна також використовувати семираменний свічник з оливковими лампадками, ставлячи його за престолом (§ 34).

3. Світло вічної лампи

Перед святими Тайнами, захованими в кивоті, день і ніч має горіти вічне світло. Воно – символ вічного й небесного Світла – Христа, утаєного в кивоті. Щоб віддати честь святим іконам, також і перед ними ставимо світло. Великий світильник, панікадило, званий у нас павуком, висить посередині церкви, символізуючи небозвід.

МАТЕРІЯ ДЛЯ СВІТЛА

Вона віддавна була двоякою: олива з оливок і бджолиний віск.

1. Олива з оливок

Це природний і чистий матеріал з плодів благородних дерев. У Греції та південних країнах вживають у богослуженнях чисту оливу, бо там її достатньо, а бджолиного воску – обмаль.

2. Бджолиний віск

Це щось найкраще і найблагородніше, що витворюють бджоли. Отже, то найкращий дар природи і наш для Бога. Вживання свічок з бджолиного воску у богослуженнях увійшло у звичай в ІІІ-му столітті.

ДЖЕРЕЛО:
О. Юліян Катрій, ЧСВВ, «Божественна Літургія – джерело святості».

ОДНА МОЛИТВА...

О, Господи!


Допоможи ціле моє життя витримати в доброму.
Постійно, крок за кроком, іти за Тобою, дотримуючись Твоїх святих заповідей, як дороговказів.
Коли ноги понесуть мене до гріха,
— Зупини їх, Господи!
Коли мої очі оглядатимуть щось нечисте,
— Заплющ їх, Господи!
Коли мої уста хотіли б промовити щось грішне,
— Замкни їх, Господи!
Якщо моя думка блудить у гріху,
— Наверни її, Господи!
Якщо б я хоч на крок хотів відступити від Тебе,
— Не допусти цього, Господи!

Проповідь до молоді...

о.Франциск Онисько, ЧСВВ



Тема: Христос - пластичний хірург і косметолог людських душ.

Мета: Показати молоді, що в людині, крім зовнішньої, є ще й внутрішня краса і насамперед, про неї потрібно дбати.



Джерела: Максвелл Мольц, Новая психокибернетика, Москва 2003.



Молодість - це краса. Кожна молода людина відводить неабияку кількість часу на те, щоб гарно виглядати. Зачіски, косметика, одяг і т. п. - все це становить невід'ємну частину вашого життя. Більше того, кожна молода людина прагне назавжди залишитися молодою, як також - назавжди гарною.

Відповідно до цього значно розвинувся косметичний бізнес. На даний час є надзвичайно багато засобів, щоб якнайдовше продовжити свою молодість і красу. А скальпель в руках пластичного хірурга, з найбридкішої людини може зробити зірку-модель. Звичайно, все це коштувало б шалені гроші. Такий скальпель міг би навіть з Квазімодо зробити гарного юнака. Напевно кожен з нас читав роман "Собор Паризької Богоматері", який написав Віктор Гюго; цей роман включений у шкільну програму. Отже, Квазімодо в цьому романі стався уособленням бридоти, він був виродком. Цей бридкий юнак закохався в Есмеральду - дівчину, яка була уособленням краси. І єдине, що не дозволило цим двом молодим людям поєднатися, це гидота, якою наділила Квазімодо природа. Жоден з героїв роману так не любив Есмеральду, як цей виродок. Однак його зовнішній вигляд її настільки відштовхував, що вона не могла на нього навіть дивитись.

Але уявімо собі, що цей Квазімодо живе сьогодні і що він має можливість зробити собі пластичну операцію. Уявімо, що він лежить перед нами на операційному столі і ми стежитимемо за його пластичною операцією. Без сумніву, скальпель хірурга надолужить усі його недоліки.

Але не все так просто. Виявляється, що зовнішньої краси не вистачає людині. Звичайно, вона важлива. Якщо в когось настільки великі вуха, що він подібний на автомобіль з розкритими дверми і над ним насміхаються, то будь-яке спілкування з іншими стається просто нестерпним. Але припустимо, що лікар направив цей брак, зробив вуха гарними. Здавалось би все стало на свої місця і залишається тільки радіти своєю красою, заводити безліч нових знайомств. Але ...

Був такий хірург по пластичним операціям - Максвелл Мольц, який зауважив досить дивне явище. Багато негарних людей, зробивши собі нове - гарне обличчя, в душі надалі залишалися з почуттям своєї бридоти. Інакше кажучи, пластична операція не змінювала їхньої особистості. Не зважаючи на нові - гарні вуха, чи ніс, вони надалі залишалися негарними, тобто з почуттям своєї меншовартості. Ось як говорять ці люди: "шрам на моєму обличчі дійсно зник, але я знаю, що він все ще там"; або "звичайно, я бачу, що горбика на моєму носі вже нема, але сам ніс, залишився таким, як і до цього"; "лікарю, я виглядаю так само, як і колись, ви нічого не змінили".

Наштовхнуло це Мольца на ствердження, що в людині крім зовнішньої, існує ще й внутрішня краса. І якщо ця остання знівечена, то жоден хірург і жодна пластична операція її не направлять. Не допоможе жодна косметика, ані жодна прикраса. Жоден лікар ... крім одного.

На даний час є тільки один косметолог і хірург, який крім зовнішньої, може направляти ще й внутрішню красу людини. Можливо його методи лікування досить дивні, але не було ще жодного пацієнта, якого б він не вилікував. Без сумніву, треба звернутися до лікаря, розповісти йому про свою хворобу і піддатися курсу лікування. Інакше вилікуватись неможливо.

Ну і звичайно, спитаєтесь ви, для чого я вам це говорю. Справа в тому, що нема людини, яка не мала б на своєму духовному обличчі хоч би найменшої подряпини, а навіть шраму. Свідомі ми того, чи несвідомі, але такі шрами перешкоджають нам жити. Їх можна позбутися! За допомогою пластичної операції, або інших процедур.

Отож, один єдиний лікар може їх усунути. З історії його лікарської праці маємо досить багато інформації про те, як він виліковував різні шкіряні хвороби. Наприклад проказу. Вистачало, щоб він всього лиш



"... простягнув руку й доторкнувся до ..." (Мт. 8, 3)

до свого пацієнта, як той

"...негайно очищався від прокази" (Мт. 8, 3).



Хтозна, яку мазь він тоді використовував? Про це ніде не написано. Але факт залишається фактом - його пацієнти оздоровлювались, і не тільки на тілі, але й на душі.



"Один з них побачивши що видужав... припав лицем аж до ніг... (і так) почав йому дякувати" (Лк. 17, 15-16).



Після процедур проведених тим лікарем змінювалось ціле життя його пацієнтів. Тим лікарем є Ісус Христос.

Отож, виникає питання: в чому секрет його лікування? Про те, як позбутись тілесних шрамів, або різних подряпин на шкірі - це відомо. Все це робить скальпель в руках професійного хірурга. А ось щодо духовних шрамів... тут вже складніше.

Якось лікуючи одного хворого, Ісус до нього сказав:



"Прощаються тобі твої гріхи" (Лк. 5, 20).

А потім, закінчуючи "операцію", спитав у присутніх:

"Що легше сказати: Відпускаються тобі твої гріхи, - чи сказати: Встань і ходи?" (Лк. 5, 24).

І не почувши відповіді, знову сказав до "пацієнта":

"Встань.. і йди додому" (Лк. 5,24).



Ісус задав це питання не просто так. Цим питанням він змусив застановитися над тим, що в людині, крім тіла і її зовнішньої краси існує ще й душа. І що вона теж може бути хвора, подряпана і некрасива. І так як тілесні шрами з'являються на тілі внаслідок якось нашого, або чийогось необережного вчинку, так само й на душі. Ми або самі себе духовно зранюємо, або нас ранить хтось інший, залишаючи шрами, що псують нашу духовну красу. І так само, як на тілі шрам видаляється хірургічним втручанням, подібно й на душі. Питання тільки: що це за скальпель, що може усувати духовні шрами? Саме у вище поданих словах Ісуса можна знайти на це відповідь. Він сам її дає: скальпелем для усунення духовних шрамів є прощення. Ми його потребуємо, воно необхідне для нашого духовного здоров'я й краси. Більше того, без нього й наша зовнішність буде некрасивою і безсенсовною.

Найперше, ми повинні усвідомити собі присутність такого духовного шраму на наших душах. Рано чи пізно він на кожному з нас з'являється. І звідкись то він береться. Або ми щось не так зробимо, або хтось нам завдасть кривди. Все це відбивається на нас і залишає наслідки у вигляді шрамів; від цього ми або на когось тримаємо злобу, або самі себе картаємо. Наша душа стається грубою як шрам. Це хвороба. Не раз ми її собі не усвідомлюємо, по-різному називаємо, але насправді називається вона - гріх і дуже часто робить з нас духовних виродків.

На щастя, ця хвороба лікується. Гріховні шрами, подібно як і тілесні, можна усунути. І як вище ми згадували, скальпелем, який це може зробити є прощення. Насамперед потрібно вибачити собі. Якщо ми щось не так зробили, тобто згрішили, треба вміти признатися собі в цьому, пробачити себе і забути; не картати себе постійно за свої вчинки. Вистачить зробити це раз і постаратись більше їх не повторювати. Сам Ісус дає своїм пацієнтам на майбутнє такий рецепт:



"Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось" (Ів. 5, 14).



Потрібно вибачити теж іншим. Деколи ми зазнаємо від людей великих травм. Але якщо не зуміємо їх простити і не більше пам'ятати їм того, ці урази не даватимуть нам спокою; від них наше духовне обличчя просто вкриється зморшками.

Ми потребуємо теж, щоб ще хтось інший нас простив. Наші погані вчинки, які нам самим завдають гріховних шрамів, зранюють теж і тих, які довкола нас. А найперше вони ображають Бога. Для свого духовного здоров'я і краси ми потребуємо щоб Він нас простив. Без Його прощення не вдасться усунути шрам. Такого прощення ми потребуємо теж і від наших ближніх, якщо вони від наших вчинків постраждали.

Отож, якщо ми хочемо по-справжньому бути красивими і завжди молодими, приділяймо, насамперед, увагу красі нашої душі. Вона є запорукою нашої зовнішньої краси. Ну, а якщо так станеться, що з'явиться духовний шрам, не впадаймо в розпач. Є Христос - пластичний хірург і косметолог, який завжди радий нам допомогти. Не занедбуймо частіше приходити до нього на консультації та регулярно робити обстеження.

Чому потрібно сповідатися?

Постійним прагненням кожного християнина повинно бути ретельне утримання себе в чистоті сумління, щоб бути вільним від усякого гріха, вживаючи найціннішого та найуспішнішого ліку, який подає нам Христос - Спаситель людських душ, для усунення будь-якого компромісу зі злом.

Сповідь - це дар Божого всепрощення. Цей неоцінений дар Господь подає людині щоразу, коли вона в покорі визнає свої провини. Любов Христова завжди прагне підняти людину з кожного її падіння та зневіри, знаючи добре, що сатана зводитиме її всіма можливими способами, щоб довести її до гріха, до спротиву Божій волі.

"Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що Його бояться. Він знає з чого ми зліплені, Він пам'ятає,що ми - порох " (Пс. 103, 13-14)

Бог, багатий милосердям, не бажає смерті грішника, але бажає, щоб він навернувся і жив, жив життям дітей Божих. (пор. Езек. 33,11)

Господь через своїх посланців-пророків постійно закликав нас до покаяння: "Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки, перестаньте творити зло!

Навчіться добро чинити, шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову!

"Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь,- коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли мов кармазин, були червоні, стануть як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни" (Іс. 1, 16-19)

Тяжкий гріх називаємо смертним гріхом, бо він спричинює смерть нашої душі, позбавляє її освячуючої ласки, проганяючи з неї Святого Духа.

Ласка Божа - це життя нашої душі. Через сповідь, щирий жаль і тверде бажання виправлення, розгрішення та покуту святий Дух повертається до душі каянника, відживляє її освячуючою ласкою і сам знову оселяється в очищеній від гріха душі.

Саме через добру сповідь і через повернення Святого Духа наша душа відроджується до Божого життя, бо в ньому ми стаємо знову дітьми Божими. Через гідну сповідь Господь Бог повертає нам також усі наші заслуги і скарби на небі (Мт. 6, 19-21), які ми втрачаємо через смертний гріх.

І, дійсно, після покірної і щирої сповіді кожний навернений грішник відчуває у своїй душі велике полегшення, бо в його серце знову вселяється мир Божий і спокій, а Святий Дух - небесний наш Утішитель - виливає на його душевні рани бальзам невимовної радості і втіхи. Ось чудо Божого милосердя для кожного наверненого грішника!

Нам необхідно часто сповідатися, бо всі ми - грішники і тому потребуємо духовних ліків на душевні рани, а ними є Боже милосердя, яке виливається на наші зболені душі через святу Тайну Покаяння.

Через часту сповідь у душі збільшується освячуюча ласка Божа яка додає нам сили для боротьби "проти духів злоби". Сповідь допомагає нам краще пізнати злобу гріха, додає нам огиди до нього, як до джерела всякого лиха. Сповідь стає сильною охороною проти гріха.

Сповідь - це ключ до Небесного Царства і певний шлях до вічного життя. Тож сповідаймося часто, щоб мир Божий завжди перебував із нами!



(Владика д-р Софрон Мудрий, ЧСВВ, "Сповідь - джерело ласки", стор. 9-11)

ЩО ТАКЕ ДУША?

Ще недавно люди думали, що в деяких випадках життя може постати саме по собі, що, наприклад, в м'ясі живі хробаки появляються самі, що з навозу або болота вилазять мухи, що з бруду витворюються воші і т. п. Та однак сьогодні за­вдяки науковим дослідам, особливо славного фран­цузького ученого Пастера знаємо цілком певно, що життя ніколи не родиться саме собою, що так зване «самородство» не існує. Коли появля­ється хоч би найдрібніша жива істота, чи то зві­рятко, чи навіть рослина, то все треба признати, що там був якийсь зародок, якесь яєчко, якесь насіння, бо без того ніяк не може вийти нове життя. Коли якусь мертву (неорганічну) матерію через вогонь або інший спосіб позбавимо всіх зародків життя, то з неї, мабуть, не вийде вже нічого живого. Сама мертва матерія власною силою не може видати ніякого життя.

Чому так є? Тому, що кожне життя на­віть найнижчого ступеня обов'язково вимагає душі, а душа в ніякий спосіб не може витвори­тися з мертвої матерії. Бо душа навіть в наймен­ших і найменш розвинених єствах є чимось ви­щим як матерія. Вона опановує матерію і підно­сить її до досконалішої форми існування.

Щоби те краще зрозуміти, придивімося лишень, з чого складається яка-небудь рослина чи звірятко, а навіть і людина. Розслідуючи хімічний склад живого єства, знаходимо у кожному з них майже ті самі складники або первні, як вапно, вугіль, залізо, фосфор, водень, кисень і т. д. Чому ж воно діється так, що ті первні в однім місці творять дуба, а побіч нього ліщину, а далі стебла жита чи пшениці? Чому ж ті самі первні в іншому ви­падку так складаються, що витворюють організм коня, вовка, зайця та іншої звірини? І взагалі, як воно так трапляється, що ті різні матеріальні частинки, зі своєї природи мертві і безвладні, поєднуються в живий організм, безустанно рухаються ті сповняють такі трудні і штучні роботи, якими є травлення, ріст, розмноження та інші життєві прояви?

Те все можна пояснити тільки тим, що в них діє якийсь чинник, якась сила, якій ім'я душа. Душа є тим дивним чарівником, що спроможна зібрати разом поодинокі частинки мертвої матерії, оживити, злучити їх в одне живе єство і зробити здатними до таких діянь, до яких сама матерія ніколи не є спосібна. Завдяки душі кожне хоч би найменше живе єство, для прикладу, комашка, хробачок перевищує безмірно цілі маси неживої мате­рії, цілу масу землі, сонця і т. п.

Тут певно не один поставить собі питання: Коли кожне життя походить від душі, то все, що живе, кожна звірина, а навіть рослина має душу. Чи таке може бути?

Так, кожна звірина, кожна рослина, кожне живе єство має свою душу. І тільки завдяки душі кожне живе сотворіння може рости, розмножува­тись, рухатися, відчувати змислові враження, як біль і т. д. Однак хоч кожне живе єство має свою душу, то однак ті душі не є однакові. Між ними є велика різниця. Найнижче стоять душі рослин. Ціла їх діяльність лежить в тому, що вони дають рослині ріст, можливість підживлюватися, помножуватися, але не мають вони ні руху, ні пізнання, ні змислових вражень. Тому-то рослинна душа, хоч і сама в собі не є матерією, однак зі всіх родів душ найбільше наближається до матерії і може існувати тільки в ній так, що коли розпада­ється матерія рослини, то враз з нею гине і її душа...

Вищою від рослинної душі, у певній мірі, є душа звірят. Вона дає спромогу кожній більшій чи меншій звірині не лише відживлятися, рости, помножуватися, але також пізнавати змислами, відчувати всілякі змислові враження та рухатись з одного місця на інше. Тож душа звірини в порівнянні з рослинною душею є вже дуже досконала, бо пізнавання через змисли, рух, є чинністю набагато вищою і досконалішою як саме приймання корму і ріст, або, як говорять, вегетація. Проте та звіряча душа так само, як і рослинна є так тісно пов'язана з матерією і так призначена для матерії, що без неї ніяк не може жити. Тому вона перестає існувати зі смертю звірини. Як наприклад, коли згорить папір, то з ним про­падає малюнок чи напис, що був на ньому, так зі знищенням тіла гине заодно і її душа.

Та є ще один рід душі, який на­віть не можна порівняти з попередніми, - це людська душа. Вона є теж у матерії (в тілі) і оживляє її, подібно як душа рослин і звірят, але в са­мім своїм єстві є від матерії незалежною, бо та душа має такі прикмети і такі свої власні чинності, що цілком перевищують матерію і всі її сили. Вона, крім тих чинностей, які сповняє рослинна і звіряча душа враз зі своїм тілом, має свої вла­сні чинності, які може сповняти й без тіла, в яких їй тіло хіба часово і то лишень на зовні помагає. Це чинності чисто духовні як розумове пізнавання і свобідне бажання. Душі рослин і звірят є при­значені тільки для матерії й тому без матерії (тіла) не можуть існувати. Людська душа живе теж у дійсний спосіб у матерії і дає їй те саме, що та нижча душа, але вона може обійтися й без матерії і по її знищенню (після смерті) живе самостійно і тому є безсмертна.

Що є насправді так, що людина має душу і то зовсім іншу, як рослини й звірята, ду­шу духовну, незалежну від матерії, хочемо цим доказати на основі її прикмет і чинностей. І ось на основі тих особливих духовних актів, що їх спостерігаємо в кожній людині, кажемо, що людина, крім матеріального тіла має також нематеріальну, духовну душу...



(За книжкою о. Маркіяна Марисюка, ЧСВВ, Чи людина має душу? Друкарня оо. Василіян у Жовкві, 1938, ст. 4-8).



Мова, по мірі можливості, виправлена.

ОСНОВНІ МОЛИТВИ ПО-ЛАТИНІ

ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ

In nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti. Amen.

АПОСТОЛЬСЬКИЙ СИМВОЛ ВІРИ
(Вірую...)


Credo in Deum, Patrem omnipotentem, Creatorem caeli et terrae. Et in Iesum Christum, Filium eius unicum, Dominum nostrum: qui conceptus de Spiritu Sancto, natus ex Maria Virgine, passus sub Pontio Pilato, crucifixus, mortuus et sepultus: descendit ad inferos; tertia die resurrexit a mortuis: ascendit ad caelos; sedet ad dexteram Dei Patris omnipotentis: inde venturus est iudicare vivos et mortuos. Credo in Spiritum Sanctum, sanctam Ecclesiam catholicam, Sanctorum communionem, remissionem peccatorum, carnis resurrectionem, vitam aeternam. Amen.

ГОСПОДНЯ МОЛИТВА
(Отче наш...)


Pater noster, qui es in caelis;
sanctificetur nomen tuum;
adveniat regnum tuum;
fiat voluntas tua, sicut in caelo et in terra.
Panem nostrum quotidianum da nobis hodie;
et dimitte nobis debita nostra,
sicut et nos dimittimus debitoribus nostris;
et ne nos inducas in tentationem;
sed libera nos a malo. Amen.

АНГЕЛЬСЬКЕ ПРИВІТАННЯ
(Радуйся, Маріє...)


Ave Maria, gratia plena; Dominus tecum:
benedicta tu in mulieribus, et benedictus
fructus ventris tui, Iesus.
Sancta Maria, Mater Dei, ora pro nobis peccatoribus,
nunc et in hora mortis nostrae. Amen.

МАЛЕ СЛАВОСЛОВ'Я
(Слава...)


Gloria Patri, et Filio, et Spiritui Sancto. Sicut erat in principio, et nunc et semper, et in saecula saeculorum. Amen.


ФАТІМСЬКА МОЛИТВА


Domine Iesu, dimitte nobis debita nostra, salva nos ab igne inferiori, perduc in caelum omnes animas, praesertim eas, quae misericordiae tuae maxime indigent.

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ


Requiem aeterna dona eis, Domine, et lux perpetua luceat eis. Requiestcant in pace. Amen.

СЛАВСЯ, ЦАРИЦЕ


Salve, Regina, Mater misericordiae;
vita, dulcedo et spes nostra, salve.
Ad te clamamus, exsules filii Hevae.
ad te suspiramus gementes et flentes
in hac lacrimarum valle.
Eia ergo, advocata nostra,
illos tuos misericordes oculos ad nos converte.
et Iesum, benedictum fructum ventris tui,
nobis post hoc exsilium ostende.
O clemens, o pia, o dulcis Virgo Maria.

РОЗАРІЙ

Rosarium

Pars prima - gaudiosa

Primum mysterium:
Annuntiatio Beatae Mariae Virginis et Verbi incarnatio
Secundum mysterium:
Visitatio Beatae Mariae Virginis
Tertium mysterium:
Nativitas Domini nostri Iesu Christi
Quartum mysterium:
Praesentatio Iesu in templo
Quintum mysterium:
Inventio Iesu in templo

Pars secunda - dolorosa

Primum mysterium:
Iesus in horto olivarum
Secundum mysterium:
Iesus flagellatus
Tertium mysterium:
Iesus spinis coronatus
Quartum mysterium:
Iesus crucem portans
Quintum mysterium:
Iesus in cruce moritur

Pars tertia - gloriosa

Primum mysterium:
Resurrectio Domini nostri Iesu Christi
Secundum mysterium:
Ascensio Domini nostri Iesu Christi
Tertium mysterium:
Spiritus Sanctus in apostolos descendens
Quartum mysterium:
Assumptio Beatae Mariae Virginis
Quintum mysterium:
Maria Virgo in caelis coronata

ПІД ТВОЮ МИЛІСТЬ


Sub tuum praesidium confugimus, sancta Dei Genetrix:
nostras deprecationes ne despicias in necessitatibus:
sed a periculis cunctis libera nos semper, Virgo gloriosa et benedicta.
Domina nostra, mediatrix nostra, advocata nostra;
tuo Filio nos reconsilia, tuo Filio nos commenda, tuo
Filio nos repraesenta.



МОЛИТВА СВЯТОГО БЕРНАРДА



Memorare, O piissima Virgo Maria, non esse auditum a saeculo,
quemquam ad tua currentem praesidia, tua implorantem auxilia,
tua petentem suffragia, esse derelictum. Ego tali animatus confidentia,
ad te, Virgo Virginum, Mater, curro ad te venio, coram te gemens peccator assisto.
Noli, Mater Verbi, verba mea despicere; sed audi propitia et exaudi. Amen.


АНГЕЛ ГОСПОДНІЙ


Angelus Domini nuntiavit Mariae.
- Et concepit de Spiritu Sancto.
Ave Maria ...

Ecce ancilla Domini.
- Fiat mihi secundum verbum tuum.
Ave Maria ...

Et verbum caro factum est.
- Et habitavit in nobis.
Ave Maria ...
Ora pro nobis, sancta Dei Genetrix.
- Ut digni efficiamur promissionibus Christi.

Oremus.
Gratiam tuam, quaesumus, Domine, mentibus nostris infunde:
ut qui, Angelo nuntiante, Christi Filii tui incarnationem cognovimus,
per passionem eius et crucem, ad resurrectionis gloriam perducamur.
Per eumdem Christum Dominum nostrum. Amen.

Gloria...

Де знаходиться людська душа?

Всі стародавні народи вірили, що кожна людина має душу. Але вони по-різному думали про це, де знаходиться та душа. Одні думали, що вона є в людській крові, інші знову гадали, що вона зна­ходиться в мозку, в серці, були навіть такі, що думали, що душа знаходиться... у шлунку.

Де ж властиво перебуває та душа? Душа оживляє ціле тіло. Вона є духовна і тому непо­дільна. Вона знаходиться, отже, в цілому тілі і в кож­ній його частині. Коли душа виходить з тіла, тоді зав­мирає кожний тілесний член і життя зупиняється цілком... Коли однак відріжемо якусь частину тіла, наприклад, руку або ногу, то не відрізуємо кусника душі, бо душі, як сказано, не можна ділити, тільки тоді душа перестає оживляти відрізану тілесну частину. Як же воно так є, що наша душа є ціла в кожній частині тіла, тяжко зрозуміти, але знаємо, що й Бог є цілий на одному місці, цілий на іншім і цілий усюди.

Душа, хоч за своєю природою є зовсім відмінна від тіла, однак з'єднується з тілом якнайстисліше. Вона не мешкає в тілі наче в якійсь кімнаті, ні, вона так тісно з ним поєднується, що з цієї сполуки постає одна природа людини, бо душа робить людину людиною. Душа разом із тілом спов­няє всі життєві чинності.

Окрім того тіло й душа впливають на себе взаємно. І так недуга тіла відбивається на душі. Коли тіло захворіє, тоді й душа стає отяжілою. Тяжко приходиться нам тоді думати особливо про якісь поважні речі, не хочеться молитись, говорити. Так само, коли дух наш змучений після тяжкої розумової праці, тоді й тіло стає немічне, отяжіле, неспосібне до якоїсь тяжчої праці. Кожному добре відомо, що радість або смуток душі дуже від­бивається на тілі. Великий смуток може спричи­нити тяжку недугу тіла, а то й смерть...

Цей взаємний вплив душі на тіло й тіла на душу свідчить про одність людської природи, про те, що душа якнайтісніше єднається із тілом. Однак це не означає, що душа є за своєю приро­дою однакова з тілом. Вона є набагато досконалі­шою від нього. Вона тільки якийсь час живе в злуці з тілом і для свого існування не потребує конечно тіла. Душа може існувати й безтілесного покриву, як це ді­ється після людської смерті...



(За книжкою о. Маркіяна Марисюка, ЧСВВ, Чи людина має душу?)

ВІВТАРНИКИ ПОБУВАЛИ НА «ВЕСЕЛИХ КАНІКУЛАХ ІЗ ГОСПОДОМ…»

З 8 до 14 червня при василіянській обителі св. Онуфрія (м. Львів) тривали так звані «Веселі канікули з Богом 2009» для дітвори віком 8-11 рр. У них взяло участь близько 120-ти місцевих дітей і також горстка приїжджих. Усіх цих учасників заходу було розділено на 4 немалих групи (майже по 30 осіб). Допомагали у проведенні "канікул" на славу Бога понад 20 аніматорів,волонтерів...

До цього християнського табору також приєдналися і хлопці з Вівтарної Дружини храму св. Андрія (частина молодшої групи). Це Бервецький Максим, Годованський Мирон, Голота Адріан, Горак Орест, Кобринський Тарас, Ногаль Андрій та Яхура Денис. Заодно там був весь час присутній і керівник ВД о. д. Миколай Микосовський, ЧСВВ із Брюховичів, один із аніматорів команди «Господні зіроньки».





Вівтарники разом із іншими спільно молилися, виконували тематичні пісні, залучалися до різних ігор, виконували цікаві банси; на щоденній св. Літургії, котру відправляв о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ, духовний провідник вакацій у присутності Всевишнього, почергово прислуговували поруч престолу, відвідували катехетичні заняття, гуртки тощо.

Як зазначив одинадцятирічний Андріан Голота (вівтарник), відповідаючи, крім інших дітей, на питання, що він для себе почерпнув із того таборування неподалік Високого Замку: «Мені була до вподоби велика гра. Також те, що були разом, і що я знайшов нових друзів».

Десять заповідей братерства

1.Брат – це той, хто вміє слухати і розуміти інших.
2.Брат – це той, хто вміє бути тактовним та спокійним.
3.Брат – це той, хто вміє розділяти радість та страждання інших.
4.Брат – це той, хто є чесним та справедливим з іншими.
5.Брат – це той, хто вміє прощати і не тримає в собі гніву.
6.Брат – це той, хто поширює мир навколо себе.
7.Брат – це той, хто не осуджує душі інших.
8.Брат – це той, хто не робить іншим того, чого не бажає для себе.
9.Брат – це той, хто перед потребами інших ніколи не каже: «Годі!».
10.Брат – це той, хто ділиться своїм хлібом із бідним.


Джерело: http://www.sdbua.net

Витоки святої Господньої Літургії і ми з життям...

Християнам відомо, що у Вселенській Церкві вони творять немовби одну духовну родину, добрим і дбайливим батьком якої є сам Всевишній. Душею їхнього християнського життя є молитва, зокрема спільна, тобто літургійна. Коли молимося, то в такий спосіб віднаходимо нашого Творця, залишивши себе зі своїми турботами. І заодно ототожнюємо особисту волю із волею всемогутнього Бога…

Як довідуємося, релігія полягає не лишень на діях, чисто зовнішнього плану (богослужбових обрядах, молитвах і т. д.), а передусім – на внутрішньому пориві людини до Господа, пориванні розуму й серця. Виражається релігія через нашу внутрішню поведінку, душевну настанову. І людська особа стоїть на межі двох світів: матеріального та духовного, складається з тіла та душі. Завдяки цьому, її душевна настанова та внутрішні пориви не можуть обійтися без зовнішнього вираження у молитвах, різних обрядах тощо. Отже, наявні релігійні обряди мають зокрема виховне значення – будити в безсмертних душах релігійне почуття. Під час принесення жертви Божеству основне питання полягає в тому, яким саме способом і наскільки дії людини (молитви, обряди), служать певними знаками й символами, що виражають її душевні настрої.

До однієї з найкращих здатностей людини також належить і спроможність щось давати іншому, приносити в дар. Подібні дії людей звеличують і є вільним виявом любові. Нам не раз досить приємно давати якісь подарунки, подарувати комусь що-небудь про себе на довгу згадку.

В усі часи і в кожній країні релігійні люди приносили дари своїм так званим богам (придуманим чи міфічним). Бачимо, що на їхню честь нехристияни приносили до визначених місць найперші плоди нового врожаю, найкращу худобу… Цим вони виражали вдячність за те, що їм давалось з неба, як гадали у древності. У різноманітних релігіях, теж і в найбільш примітивних, стрічаємо зворушливі зусилля досягти Всевишнього для отримання від Нього прощення і захисту. Жертвоприношення не раз бувають егоїстичні та лицемірні. Релігійне почуття стає сильнішим навіть від батьківської любові. Іноді доходить також і до того, що свою дитину кидають над палаючим вогнищем на руки бронзового ідола. Жахні спотворення релігійного почуття, позбавлені істинного Божого проводу. В декотрих африканських племенах у час бурі, що в них виражається «виявом» гніву богів, воїни калічать собі ноги мечами. Заодно вони збирають власну кров, плещучи нею в бік небес з таким криком: «Прости мені! Я винен!». На Далекому Сході ряд фанатиків кидалися під колісниці ідолів, запряжені слонами, приносячи себе таким чином у добровільний спосіб у жертву. Греки з римлянами теж приносили міфічним богам численні жертви: зброю, фрукти, пахощі. Вбивали так само кіз, свиней, овець… На честь кумирів відбувалися багаті бенкети. Люд вважав, що самі боги неначе з'їдають при цьому їхню пайку. Серед цих спотворень все-таки знаходимо зусилля древніх наблизитися якось до Божества. Але завжди існувала одна проблема: чи жертва подобалась могутньому. Ніякий поганський народ не міг знати, чи ці всі його жертви досягали кінцевої мети…

Справжнє жертвоприношення мусить виходити із глибини серця. Принесений дар може бути незначний, проте його цінність – у вираженні при цьому любові. Все, ясна річ, залежить від щирості, бо у протилежному випадку принесена жертва буде облудою та лицемірством.

Зі св. Писання довідуємося також і про жертвоприношення ізраїльського народу. Перед тим як вийти з Єгипту, Мойсей звелів одноплемінникам позабивати ягнят-первістків, намастити двері їхньою кров'ю, споживати принесену жертву в родині, готуючись у дорогу. Вночі смерть перейшлась по єгипетських родинах, де Божий народ жив у неволі. У родинах гнобителів померли первістки, однак будинки євреїв, помічені кров'ю ягняти, принесеного в жертву, не зазнали жодної шкоди. Кривава ніч була подією визволення. Слово «пасха», що значить «Бог прийшов і визволив свій народ», залишилося у всесвітній історії пов'язаним із цим нічним випадком, що символізував правдиве визволення, котре мав здійснити Ісус Христос своєю смертю й воскресінням. На спогадування цієї події ізраїльський народ кожного року жертвував пасхальне ягня. Кожна родина приносила до храму ягня, яке в той рік народилося. І священики (після зібрання його крові) виливали її довкола жертовника. Частина ягняти спалювалась на жертовникові, а решту поверталося власникові для пасхальної трапези.

Якраз за такою пасхальною трапезою Спаситель звістив своїм апостолам, що замість усіх тих пасхальних ягнят Він тепер приносить у жертву самого себе. Син Господній став замінною жертвою за всіх людей. За них умираючи та визволяючи їх з неволі зла і гріха. Ісус установив Безкровну Жертву християнської релігії. Лиш Він як Господь, Друга Особа Пресвятої Трійці, є водночас справжнім «Агнцем Божим», за висловом Івана Христителя.

Христос не зупинився перед хресною жертвою, дав нам найвищий вияв любові. Щоразу, дивлячись на святе Розп'яття, розуміємо добре, що Бог – це неоманлива Любов. Бо ж здійснив Ісус нове та вирішальне жертвоприношення, зробившись замінною жертвою за людський рід. Жертвою, у стократ вищою, ніж разом узяті телята, ягнята, барани тощо. Маємо тут поєднання людства із Всевишнім, знешкодження роз'єднання.

На Тайній Вечері і від того часу на кожній Божественній Літургії Ісус Христос за посередництвом своїх священиків-душпастирів приносить себе в жертву. Принесення Жертви, здійсненої за пасхальним столом, буде продовжуватися протягом віків, адже Спаситель мовив, аби чинити це на згадку про Нього. Цим і встановлено християнську Літургію.

Жертву на хресті було довершено раз і назавжди. Не треба її починати знову заново. Проте протягом багатьох літ священики в Церкві продовжуватимуть Ісуса Христа як Священика, який приносить жертву. Хліб із вином вибрані для цього через те, що є вони чи не основними продуктами людського харчування і ніби виражають його життєву суть.

Варто, щоб ми самі підтверджували у світі це єдине принесення жертви – беручи участь у принесенні тієї Єдиної Жертви. Без такої людської участі Христова Жертва буде недієва, незавершена, коли її не доповнюється і не підписуються під нею всі Спасові послідовники.

Задля спасіння людини, Божого творіння, Ісус Христос поставив перед очима людей власну смертну Жертву скрізь і назавше. Свята Літургія (Служба Божа) – це своєрідна Голгофа, котра повсякчас до нас вертається, щоби у кожного була можливість бути на ній присутнім, подібно як колись – апостоли на Тайній Вечері. На видному хресті гори Спаситель, цей добрий Пастир, став у добровільний спосіб спокутною жертвою за гріхи людей.

Відправляти Божественну Літургію – справа Церкви Христа. До неї теж належить – навіки продовжувати приношення Христової Жертви і водночас роздавання Його Пресвятих Тіла та Крові.

Центром культу-богопочитання у Вселенській Церкві є Пресвята Євхаристія, що дається нам у св. Причасті. Вона, як бачимо, довершується саме на Службі Божій. Тому без св. Літургії немає Євхаристії, Причастя… Свята Літургія – це найсвятіше, найважливіше та найцінніше, що отримала Господня Церква, адже це, безперечно, є якраз повторення Ісусової Жертви на хресному дереві безкровним способом...

Назва «Літургія» походить із грецької мови, від слова «Лейтургія», котре є поєднанням ось цих двох – «лейтос», тобто «всенародний», «публічний», «приналежний до народу», та «ергон» – «діло», «вчинок», «повинність», «служба».
І в нашій східній Літургії віднаходимо цілу історію спасіння людського роду, а також усі головні істини святої християнської віри. Багато разів прославляється в ній Пресвята Трійця, звеличується втілення Христа-Спасителя, приймається безцінну Пресвяту Євхаристію. Згадуємо на Службі Божій, оспівуючи, культ Діви Марії, ангелів зі святими. Не залишаємо поза увагою й душі померлих і молимося теж за церковну та цивільну владу.

А наостанок ще таке. Зауважено, що при вході до одного храму знаходиться таблиця, де написано, як саме варто прославляти Бога в церкві:


Будь мовчазним.

Будь задуманим.

Будь побожним, бо це Дім Господній.

Перед відправою промовляй до Бога.

Під час відправи хай Бог промовляє до тебе.

Після богослужби розмовляйте між собою…




Підготував о.д. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Катрій о. Ю., ЧСВВ, Божественна Літургія – джерело святости, Торонто, Видавництво оо. Василіян, 1997.
2. Тівольє Т., Споконвічні проблеми, Львів, Місіонер, 1997.

ПРАВИЛА ПОБОЖНОСТІ

1. Будь до всіх справедливий і безпристрасний до дрібниць.
2. Ніколи, навіть жартома, нікого не обманюй.
3. Будь безкорисливим навіть у дрібницях.
4. Шукай випадку, де тільки можна, бути кому-небудь корисним.
5. У всіх неприємностях засуджуй суворіше всіх себе самого і будь поблажливим до інших.
6. Ніколи ні над ким не глузуй і не насміхайся.
7. Про себе ніколи нічого доброго не кажи і забувай себе самого для інших.
8. Більше мовчи, ніж говори, вислуховуй і забувай себе самого для інших.
9. Ніколи надміру не веселися.
10. Не гарячкуй, а коли будеш відчувати, що гнів оволодів тобою, що тяжко себе зупинити, то відразу замовкни і, якщо можливо, відійди…

Найкращий Друг завжди з тобою

В той час, коли ти день і ніч борешся за своє життя, шукаючи полегшення, щоби вміти жити з іншими, − послухай, що маю тобі сказати:
- Коли ти хочеш заплакати, не плач – заклич Мене, і Я прийду, щоб заплакати з тобою.
- Коли ти хочеш усміхнутися – повідом Мене, і Я прийду, щоб ми усміхнулися разом.
- Коли будеш відчувати, що світ є затісним для твого смутку – поклич Мене, щоби ми удвох могли розділити твоє горе.
- Коли побачиш, що вже не можеш навіть молитися – запроси Мене, Я помолюся замість тебе.
- Коли вважатимеш, що вже все скінчилося – поклич Мене, Я допоможу тобі віднайти надію.
- Коли потребуватимеш, щоби хтось сказав "Я люблю тебе" – поклич Мене, і Я скажу це з великою ніжністю та щирістю в кожен момент твого життя.
- Коли будеш вважати, що тобі вже Мене не потрібно – повідом Мене. Навіть тоді Я буду далі з тобою, люблячи тебе, бо знаєш хто Я?

Я є ЛЮБОВ, Я є твій БОГ.

Довіряйте Мені – і зі Мною ви будете спасенні...

ГІДНІСТЬ МІНІСТРАНТА (ВІВТАРНИКА)

1888 року. святкували в Римі велику урочистість – золотий ювілей священства Святого Отця Леона XIII. На площу і до базиліки св. Петра прибуло тисячі вірних із цілого світу. Всюди панував шум і рух. У захристії, наче в мурашнику, одні священики виходили, а інші заходили. Одним потрібно було допомогти одягнутись, а іншим ― роздягнутись. Захристиянин не мав часу на відпочинок, а міністранти прислуговували без перерви, але було їх завжди мало. Один молодий священик, одягнений у фелон, розглядався навкруги, шукаючи вільного міністранта. Але такого впору не було. Без міністранта не можна відправляти Служби Божої. Тоді несподівано з’явився перед ним старший священик.
– Чи отець чекає на міністранта?– Питає.
Якщо так, то сумніваюся чи отець дочекається. Нехай священик згодиться мене взяти за міністранта.
– Чи знаєте хлопці, ким був цей старший священик? Єпископом.
Молодий священик знав про це. З повагою схилив голову і відповів:
„Ваше Преосвященство, я не наважуюсь прийняти вашу пропозицію… Як це може бути, щоб єпископ прислуговував під час Служби Божої звичайному скромному священикові?”
– А чому б ні, – дивується єпископ, адже я зможу прислуговувати до Служби Божої. Не сумніваюся, Владико, але я не є гідний цього. Така честь. Ні... ні…
Єпископ бере делікатно священика під рамена і так говорить: „Помиляєшся, друже, ти є гідний, щоб під час Служби Божої прислуговував не тільки єпископ, а навіть більший достойник Церкви. Кожний священик є гідний цього… Бо міністрант не служить священикові, але служить біля престолу Всемогутнього Господа, служить біля найбільшої жертви. Така служба це велика честь для міністранта, тому не сперечаймося більше, а ходімо до престолу. Поки молодий священик хотів щось відповісти, єпископ узяв молитовник і пішов до бічного вівтаря. п'ятдесятилітній єпископ, пізніше Папа Пій XIII, прислуговував молодому священикові. Клячав на найнищому рівні, бився в груди, подавав кадило, зливав на руки священика воду.
Можливо, ви здивуєтеся, молоді хлопці такому випадку. Молодий священик був теж дуже здивований. А єпископ вважав це за честь, бо він розумів чим є Служба Божа. Ви мусите зрозуміти, що Служба Божа ― це є найбільше дійство у світі. Це жертва Бога– людини, який помер на хресті на Голгофі, а яка тепер у безкровний спосіб відновляється на престолі. Через цю жертву Бог хоче спасти нас, вислужити небо і вічне щастя для всіх.
Тому потрібно, хлопці, зосереджено, із великою повагою брати участь у Найсвятішій Жертві. Мало сказано: брати участь, бо ви також разом із священиком відпраляєте Службу Божу. То не жарт. Задумайтеся над цим, над вашою ролю, над вашою гідністю. Разом із священиком відправляєте Святу Жертву. Разом із священиком спроваджуєте живого Ісуса, правдивого з неба на землю на престіл, хоч укритого під видом хліба і вина. Після священика отримуєте найбільше ласк. Ви є представниками, делегатами людей. Від їх імені відповідаєте, виконуєте найсвятіші чинності, просите Бога про ласки. Люди тішаться, коли бачать вас, як ви побожно клячите біля престолу. Сподіваються, що Жертва, яку спільно із священиком сповняєте, буде прийнята Богом, що Господь Ісус вислухає прохання ваших дитячих сердець.
У I-их віках християнства не можна було прислуговувати на Службі Божій не тільки хлопцям, але й старшим світським особам, якщо вони не мали відповідних свячень. Сьогодні свячень не потрібно. До служіння біля престолу можуть бути допущені ті, які мають до цього певне покликання, яких сам Господь покликав до цього.
Можливо – це дивує вас, але воно так насправді є… Господь покликав вас з-посеред багатьох інших. Ісус вибирає саме вас.
Ви, мабуть, відповісте: „Але ж ми не бачили Ісуса, не чули Його голосу. Ми самі прийшли прислуговувати біля престолу”. Так, дійсно, Ісус виразно до вас не говорив, однак дав вам любов до служіння біля престолу, те щось, що вас склонило із великим бажанням приходити до церкви. А тепер подумайте над таким запитанням: „Чому багато ваших знайомих не є міністрантами?” Відповідь дуже проста: ”Бо вони не мають до цього покликання. Їх то не цікавить. Їх Господь не покликав. А вас покликав і вибрав, бо полюбив. Ви сподобались Йому...
Пам'ятайте хлопці про ваше велике покликання і служіння при Службі Божій. Памятайте, що ви не є будь-хто. Ви є вибрані Господом Христом, делегатами людей.
Не можете знищити надії, покладеної на вас. Тому ваші обов’язки є великі і серйозні…



о.Йосиф Щипа, м. Люблін 14 вересня 1998 р.

Жартівливі питання та забавні загадки

Практичний матеріал для веселих змагань з відповідями і відгадками...


На яке дерево сідає ворона під час дощу? (На мокре.)
Скільки хвилин треба варити круте яйце – дві – три – п’ять? (Анітрошки, воно вже зварене. Варять яйце вкруту.)
Який годинник показує правильний час тільки два рази на добу? (Який стоїть.)
Де вода стоїть стовпом? (У склянці.)
Що робиться з червоною шовковою хусткою, якщо її опустити на 5 хвилин на дно моря? (Буде мокрою.)
Якою хворобою на суходолі ніхто не хворіє? (Морською.)
Коли руки бувають займенниками? (Коли їх ви-ми-ти. )
Що в людини під ногами, коли він йде по мості? (Підошви чобіт.)
По чому часто ходять і ніколи не їздять? (По сходах.)
Як далеко в ліс може забігти заєць? (До середини лісу, далі він уже вибігає з лісу.)
Що станеться з вороною через три роки? (Їй йде 4-й рік.)
Під яким деревом ховається заєць під час дощу? (Під мокрим.)
Що потрібно зробити, щоб відпиляти гілку, на якій сидить ворона, не потривоживши її? (Почекати, поки вона полетить.)
У сімох братів по сестрі. Скільки усього сестер? (Одна.)
Ворона летить, а собака на хвості сидить. Чи може це бути? (Може, тому що собака сидить на землі на своєму хвості.)
Якщо кішка вилізла на дерево і хоче злізти з нього по гладкому стовбурі, як вона буде спускатися: головою униз чи хвостом уперед? (Хвостом уперед, інакше вона не втримається.)
Хто над нами догори ногами? (Муха.)
На що схожа половина яблука? (На іншу половину.)
Чи можна в решеті принести воду? (Можна, коли вона замерзла.)
Летіли три страуси. Мисливець одного вбив. Скільки страусів залишилося? (Страуси не літають.)
Який птах складається з букви і ріки? ("І"- Волга.)
Що знаходиться між містом і селом? (сполучник “і”.)
Що можна побачити закритими очима? (Сон.)
Коли чорній кішці легше за все пробратися до будинку? (Коли двері відчинені.)
Син мого батька, а мені не брат. Хто це? (Я сам.)
У кімнаті горіло сім свічок. Повз них проходила людина, згасивши дві свічки. Скільки залишилося? (Дві, інші згоріли.)

ВАРТІСТЬ УСМІШКИ

Подарована усмішка ощасливлює серце. Збагачує того, хто її приймає, і не бідніє той хто її дарує. Не триває довго, тільки якусь мить. Але пам’ять про неї залишається на довго...
Усмішка робить зорі діамантами, а сірий день – чарівним.
Ніхто не є настільки бідним, що не може її подарувати. Усмішка приносить радість у родині, підтримує у праці, і є очевидним знаком дружби.
Усмішка дає силу тому, хто є втомлений, відвагу під час випробування, а в хвилину смутку є ліком.
І, якщо ти зустрінеш когось, що тобі її не дарує, будь ти щедрий і подаруй твою, ніхто настільки не потребує усмішки, як той, хто не вміє її дарувати.


Падре Фабер

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ВІВТАРНИКАМ...

«На вас лягає великий обов'язок, щоби ви належно поводилися у церкві. Закликаю вас, щоби ви часто приступали до святої Тайни Покаяння та перепрошували Господа за вчинені провини».


«Тут потрібно поводитися з усією увагою та повагою до Господа, бо це дім Бога, де Він перебуває у невидимому для нас способі, а також під видами хліба та вина у Пресвятій Євхаристії... Це Господь хоче, щоби ви прислуговували у Його храмі та бажає, щоби ви робили це якнайкраще... Кожний ваш рух, ваша молитва, ваше служіння повинні бути найкращими! Чиніть це діло гідно, з любові до Бога, бо можливо когось із вас Господь теж захоче покликати до служіння як священика. Моліться до Пресвятої Богородиці, щоби вона берегла вас від усяких нещасть на дорозі земського життя».


P. S. Витяги з пастирської проповіді Кир Ігоря Возьняка, Архиєпископа Львівського, виголошеної в час Архиєрейської Святої Літургії з нагоди відзначення свята Дня прислужника 18 жовтня 2008 року у Львівській духовній семінарії Святого Духа.

ТРОХИ НАШОЇ ХРОНІКИ…

12. 04. 09. Хлопці з Вівтарної Дружини взяли участь у храмі св. Андрія в дитячій Хресній Дорозі спільно з іншими дітьми з місцевої недільної школи.

25. 04. 09. Вівтарники побували на пасхальному молодіжно-християнському форумі у Шевченківському Гаї (м. Львів).

30. 04. 09. – 4. 05. 09. – Поїздка в Карпати (9 осіб), у с. Кам'янка, Сколівського р-ну. Активний відпочинок, навчання, ігри, відвідини різних цікавих місць, як наприклад, г. Ключ, де знаходиться братська могила Українських Січових Стрільців. Також до вівтарників приєднувалися учні зі Сколівської академічної гімназії (№ 1).

23 і 24.05. 09. Проща разом з вівтарниками із львівського монастиря св. Онуфрія до Крехівської обителі оо. Василіян. Коротке ознайомлення із тамтешнім жовківським храмом ЧСВВ Серця Христового та похід пішки від м. Жовкви до мальовничого Крехова.

30. 05. 09. Відбулися збори для голів молодіжних організацій Провінції та їхніх духовних провідників у святоонуфріївському василіянському монастирі (м. Львів) під проводом о. Йосафата Фітеля, ЧСВВ, ігумена з Івано-Франківська та відповідального за молодь у Провінції Найсвятішого Спасителя. У зібранні також узяли участь духовний Керівник Вівтарної Дружини при храмі св. Андрія (м. Львів) о. д. Миколай Микосовський, ЧСВВ, теж Тарас Щурко, Голова ВД, і вівтарник Євген Шпирка.

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ ДЛЯ ВІВТАРНИКІВ ХРАМУ СВ. АНДРІЯ

1. Чи можна сказати, що сучасні комп'ютерні ігри є добрими? Наведіть очевидний приклад шкоди декотрих віртуальних ігор, а також користі від них.
2. Хто установив на землі св. Літургію (Службу Божу), вперше її відправивши? Що означає слово «Літургія» із грецької мови? Яким повинне бути справжнє жертвоприношення під час Господньої Служби?
3. Що таке насправді покликання? Хто (чи що) людину у житті кличе? Назвіть три життєві людські стани. Першохристиянська Церква визнавала християнина як… Найголовніше покликання охрещеної людини – це…
4. Хто автор «Чарівної формулки святості»?
5. Поясніть відмінність ікони від образу, якщо така існує. Чи поклоняючись іконам-образам можна хоч якось згрішити гріхом ідолопоклонства? Кого переважно зображають ікони або образи?
6. Справжній піст – це… Що виражаємо через биття поклонів? Як подвиг християнського посту зображений у св. Письмі? Чи можна в житті не постити взагалі?
7. Чому на св. Літургії є також проповідь (слухання Божого Слова)? Хто промовляє до вірних через уста проповідника? Силу для проповідування проповіднику дає…
8. Сквернослів'я означає… У Біблії під Словом розуміють… Який біблійний персонаж автор вислову: «Лихі бесіди псують добрі звичаї» (Підказка ― 1 Кор. 15, 33). Коли людина вживає нецензурні слова (погані), то немовби «молиться» до…
9. На Службі Божій світло насамперед означає… (назвіть теж кілька його символів). З якою метою завжди має горіти вічне світло перед Святими Тайнами? Панікадило («павук» по-іншому), що висить посеред церкви символізує… Матерія (основа) для літургійного світла…
10. Гріх… (назвіть кілька коротких визначень, які знаєте). Звідки взявся гріх під небом? Правдива християнська свобода полягає у… Чому чинимо гріх (важкий чи легкий)? Чи жив на землі десь-колись хоч хтось, хто не міг або не вмів грішити?
11. Вечірня містить у собі згадку… Перелічіть основні частини Вечірні? Кадження на початку «Господи взиваю» означає… Про Кого йдеться у короткому древньому гімні-молитві християн «Світло тихе?..».
12. Для чого живемо ― найголовніше мета земного життя з позиції віруючої людини? На землі ми схожі (у русі) на… Чи корисно ставити собі часто питання про сенс життя?
13. Молитва перед прислуговування до Літургії і після (напам’ять!) ― додатково.

ЦІКАВІ ТА ВЕСЕЛІ ВИСЛОВИ ХЛОПЦІВ...

Чимало вівтарники можуть почути корисного на заняттях, а також самі, буває, не є скупими на різні неповторні слова, запитання, жарти тощо. І від них інколи вчишся… Ну, й кумедних ситуацій у їхній діяльності, звісно, не бракує: якось один вівтарник, коли відправлялась Служба Божа священикові замість потрібного впору мікрофона подав з необережності, забуття або поспіху… запалену свічку, що була в руці. Так що аж загорівся фелон (зі слів очевидців) – священичий одяг…

А ось декотрі «шедеври» львівських хлопців із молодшої групи, які поки що за недовгий період вдалося зауважити:

«Ангел – це тварина?» (Дмитро, 10 р., під час гри «Бог створив світ», коли треба було під вибраною рубрикою «тварини» називати швидко якусь тваринку тому, хто отримав від інших м'ячика).

«Якщо крокодил потрапить до неба, він там також буде грішити» (Остап, 9 р.).

«В мене у класі нема християн,― одні православні» (Дмитро, 10 р.).


І це, мабуть, ще не кінець… Можливо, хтось із вас теж знає подібні висловлювання майбутніх дорослих, адже кожен із нас вистрибнув колись із корабля дитинства?

ДЕКАЛОГ ЛЮБОВІ ДО БЛИЖНЬОГО

Поважай кожну людину. Вмій побачити в ній Христа. Будь чуйним до ближнього, бо він – твій брат. "Хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить" (1Ів 4, 20).

Думай добре про всіх. Погано не думай ні про кого. Старайся навіть у найгіршій людині знаходити що-небудь добре. "Малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі" (1 Сол 5, 14).

Стався до інших доброзичливо. Не говори про ближніх погано. Попроси вибачення, якщо скривдиш словом. Не внось розладу у стосунки між людьми. "Лиши гнів, покинь пересердя; не палай гнівом, а то накоїш тільки лиха" (Пс 37, 8).

Говори з кожним мовою любові. Не підвищуй голосу. Не вживай лайливих слів. Не ображай. Не будь причиною сліз. Заспокоюй і будь добрим. "Любов - довготерпелива, любов - лагідна, не гнівається, не задумує зла, все зносить, все перетерпить" (пор. 1 Кор 13, 4-7).

Прощай все і всім. Не тримай кривди в серці. Завжди роби перший крок до примирення. "Уважайте, щоб ніхто не віддавав нікому злом за зло, а старайтесь робити добро один одному і для всіх" (1 Сол 5, 15).

Роби все на користь ближньому. Чини добро кожному так, як хочеш, щоб чинили тобі. Думай не про те, що тобі хтось щось винен, а що ти перед іншими в боргу. "І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само" (Лк 6, 31).

Співчувай не тільки на словах, а й на ділах. Завжди спіши з утіхою, порадою, щирою розрадою. "Страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитись" (Рим 8, 18).

Працюй сумлінно. Пам'ятай, що плодами твоєї праці користуються інші, так як і ти сам користуєшся працею інших. "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть" (2 Сол 3, 10).

Допомагай своїм ближнім. Будь відкритий на потреби бідних і хворих. Ділись із ближніми. Старайся побачити навколо себе тих, що живуть у злиднях. "Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний" (Лк 6, 36).

Молись за всіх, навіть за недругів. Чини це згідно зі словами Ісуса Христа: "Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас" (Мт 5, 44).

КОРИСНІ МОЛИТВИ

Молитва перед Службою Божою

Ось за хвилину приступаю до Божого престолу, до Бога радості, який роз­веселяє мою молодість. Приступаю і до Святої Служби. Хочу виконати її добре, прошу Твоєї ласки, Ісусе, щоб я був уважний, щоб моя думка була захоплена Тобою, очі звернені на престіл, а серце було відкрите для Тебе. Амінь.

Молитва після Служби Божої

Господи! Твоя доброта покликала мене до Твоєї Служби. Вчини, щоб я був освячений участю у Святих Тайнах упродовж сьогоднішнього дня і ціле моє життя йшов тільки дорогою спасіння. Амінь.


Короткі молитви

Моя дитино! Ти вже знаєш, що Господь Бог любить тебе, завжди пам'ятає про тебе і опі­кується тобою. Тому й ти по­винна дуже любити Бога та по­всякчас пам'ятати про Нього.
Ти повинна молитися до Бога не тільки зранку й уве­чері, але також і протягом дня. Під час навчання, від­починку згадуй твого любого Господа. Принесеш велику ра­дість Ісусові та заслужиш велику нагороду для себе лише тим, що пригадаєш собі:

Ісусе мій, я люблю Тебе!

Таких молитов є набагато більше. Дуже добре вивчити їх напам'ять. Тоді у будь-який момент зможеш їх пригадати і звертати своє серце до Бога, а саме:
Ісусе, Маріє, Йосифе, вам віддаю серце, тіло і мою душу!
Ісусе, Маріє, Йосифе, будьте при мені в останній хвилині мого життя.
Ісусе, Маріє, Йосифе, нехай при Вас вийде з тіла моя душа!

Перед навчанням (або робо­тою):
Допоможи мені, Ісусе, в тій науці (праці), яку починаю на Твою більшу славу і на моє спасіння.

Під час праці:
Ісусе добрий, нехай моя нау­ка (праця) подобається Тобі. Боже, нехай буде воля Твоя!

Після навчання (роботи): Дякую Тобі, Ісусе, за до­помогу. Прийми мою працю на Твою найбільшу славу і на моє спасіння.
Ісусе, дякую Тобі.

Якщо ти, дитино, зробиш щось зле, то одразу ж жалій за вчинене, кажучи подумки:
Боже, будь милостивий до мене грішного (-ої)! Боже, прос­ти мені!
Проходячи біля св. Хреста, перехрестися і промов у серці:
Розіп'ятий Ісусе, змилосердися наді мною!
Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, по­милуй нас.
Хресту Твоєму поклоня­ємся, Владико, і святеє Воскре­сіння Твоє славимо!

Якщо йдеш повз церкву: Будь, Господи, благосло­венний, у Найсвятіших Тай­нах утаєний.

Коли проходитимеш біля цвинтаря або зустрінеш по­хоронну процесію, промов серці:
Вічний упокій дай їм, Гос­поди, а світло вічне нехай їм світить. Нехай спочивають у спокої. Амінь.

Або:

Зі святими упокій, Христе, душі рабів Твоїх, де нема ні болю, ні печалі, ні зітхання, але життя вічне.

У небезпеках кажи: Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний, по­милуй нас!

У спокусах:
Пресвята Богородице, спа­си мене!
Святий Ангеле Хороните­лю, бережи мене!
Краще вмерти, ніж згріши­ти!

У хвилини прикрощів, смут­ку, хвороби:
Ісусе мій! Як Ти колись жертвував Своєму Отцю Не­бесному всі Свої прикрощі та терпіння, так і я жертвую Тобі мою прикрість, смуток, хворобу.
Або:
Ісусе, нехай буде воля Твоя...
Ісусе, дякую Тобі.

Коли дивишся на сонце, кві­ти та інші Божі створіння:
Отче Небесний, дякую Тобі за таке гарне сонце, квіти...

В будь-яку хвилину можеш говорити:
Ісусе добрий, вірую в Тебе. Ісусе добрий, надіюся на Тебе.
Ісусе добрий, люблю Тебе усім серцем.
Ісусе добрий, прости мені.
Ісусе любий, Спасителю мій, Нехай завжди я буду Твій. І не будяччям, а гарним цвітом хай буде ранок моїх літ.

Молитва до Ангела Хоронителя:

Ангеле, Хоронителю мій, Ти все при мені стій: рано, ввечір, вдень, уночі будь мені до помочі. Веди мене до Бога, бо це − моя дорога.

Три скарби

Люба дитино! Після святої Сповіді та Причастя твоя душа чиста, біла, мов сніг, і гарна, як Ангел. Любо дивитися на неї і Ангелу Хоронителю, і Пре­чистій Діві, і самому Ісусові. Як чудово було б, аби все це так і залишалося. Чи не так? А що робити? Ось подаються то­бі три поради.

1.Гаси іскорки

Які іскорки? Якщо раптом упаде до твого серденька іс­корка злості, заздрості, впер­тості, непослуху, лінивства, без­стидності, у тому нема твоєї провини. Але не дозволь, аби та іскорка зайнялася у твоїй душі й переросла у велике полу­м'я, великий вогонь. Бо вогонь той обпалить не лише твою чисту душу, а може і спопелити її. Перемагай себе, відкинь лиху й грішну забаганку, погаси її зараз же, бо сильного вогню не зможеш погасити. Гаси іскор­ки! Ісус так хоче!

2.Черпай із джерела

Коли людина п'є чисту джерельну воду, тоді має доб­ре здоров'я. А хто вмивається нею, не буде брудним. Чи не правда?
Так само і твоя душа по­требує чистої духовної води, аби бути здоровою й чистою. Ісус дав нам такі джерела-кринички, звідкіль душа може чер­пати воду. Тими джерелами є молитва, свята Сповідь, святе Причастя. Молися часто, бодай одним словом подумки, коли провинишся − проси прощен­ня. Скажи: "Ісусе, прости ме­ні!" Часто приступай до Божих Тайн, Тайн любові і прощення: до Сповіді і Причастя. Хоч раз у місяць. Із тих Тайн почерп­неш нову красу, радість і силу. Який би був у тебе вигляд, якщо б вмивалася ти, люба ди­тино, лише раз на рік? А яким був би твій білий одяг, якщо б його не прали? Так і твоя душа не буде гарною й чистою, якщо омиватимеш її лише раз чи двічі на рік. Черпай красу з Ісусових джерел! Ісус так цього хоче!

3.Слухай Божого дзвіночка

Цей дзвіночок чути у твоїй гарній, молодій душі. Це Бо­жий голос, голос Ісуса або Ан­гела Хоронителя. Хочеш ска­зати неправду, то Божий дзві­ночок каже у душі: "Не говори неправди; це не подобається Ісусові, це гріх!" Прийде заба­ганка взяти щось чуже, а вже Божий дзвіночок гомонить у душі: "Не бери, Ісус цього не хоче!" Спаде на думку щось грішне, а дзвіночок поперед­жає: "Прожени лиху думку, як осу. Ісус так хоче!" І так усюди і завжди: вдома й у школі, в церкві та у дорозі, вдень і вночі лунає голос Бо­жого дзвіночка у твоїй душі, промовляючи: "Так хоче Ісус, роби це".
І цей дзвіночок шукає твого щастя, а не нещастя, люба ди­тино. Слухай його тепер і зав­жди, бо він оберігає тебе від злого. Не розмірковуй. Коли слухатимешся його, не впадеш у гріх, а душа буде сильною, здоровою, чистою і щасливою.
Так, дитино, гаси іскорки, черпай із джерел, слухай Бо­жого дзвіночка. Це три по­ради, три квітки, три скарби, які подаю тобі на дорогу жит­тя, на дорогу твого щастя.