Як довідуємося, релігія полягає не лишень на діях, чисто зовнішнього плану (богослужбових обрядах, молитвах і т. д.), а передусім – на внутрішньому пориві людини до Господа, пориванні розуму й серця. Виражається релігія через нашу внутрішню поведінку, душевну настанову. І людська особа стоїть на межі двох світів: матеріального та духовного, складається з тіла та душі. Завдяки цьому, її душевна настанова та внутрішні пориви не можуть обійтися без зовнішнього вираження у молитвах, різних обрядах тощо. Отже, наявні релігійні обряди мають зокрема виховне значення – будити в безсмертних душах релігійне почуття. Під час принесення жертви Божеству основне питання полягає в тому, яким саме способом і наскільки дії людини (молитви, обряди), служать певними знаками й символами, що виражають її душевні настрої.
До однієї з найкращих здатностей людини також належить і спроможність щось давати іншому, приносити в дар. Подібні дії людей звеличують і є вільним виявом любові. Нам не раз досить приємно давати якісь подарунки, подарувати комусь що-небудь про себе на довгу згадку.
В усі часи і в кожній країні релігійні люди приносили дари своїм так званим богам (придуманим чи міфічним). Бачимо, що на їхню честь нехристияни приносили до визначених місць найперші плоди нового врожаю, найкращу худобу… Цим вони виражали вдячність за те, що їм давалось з неба, як гадали у древності. У різноманітних релігіях, теж і в найбільш примітивних, стрічаємо зворушливі зусилля досягти Всевишнього для отримання від Нього прощення і захисту. Жертвоприношення не раз бувають егоїстичні та лицемірні. Релігійне почуття стає сильнішим навіть від батьківської любові. Іноді доходить також і до того, що свою дитину кидають над палаючим вогнищем на руки бронзового ідола. Жахні спотворення релігійного почуття, позбавлені істинного Божого проводу. В декотрих африканських племенах у час бурі, що в них виражається «виявом» гніву богів, воїни калічать собі ноги мечами. Заодно вони збирають власну кров, плещучи нею в бік небес з таким криком: «Прости мені! Я винен!». На Далекому Сході ряд фанатиків кидалися під колісниці ідолів, запряжені слонами, приносячи себе таким чином у добровільний спосіб у жертву. Греки з римлянами теж приносили міфічним богам численні жертви: зброю, фрукти, пахощі. Вбивали так само кіз, свиней, овець… На честь кумирів відбувалися багаті бенкети. Люд вважав, що самі боги неначе з'їдають при цьому їхню пайку. Серед цих спотворень все-таки знаходимо зусилля древніх наблизитися якось до Божества. Але завжди існувала одна проблема: чи жертва подобалась могутньому. Ніякий поганський народ не міг знати, чи ці всі його жертви досягали кінцевої мети…
Справжнє жертвоприношення мусить виходити із глибини серця. Принесений дар може бути незначний, проте його цінність – у вираженні при цьому любові. Все, ясна річ, залежить від щирості, бо у протилежному випадку принесена жертва буде облудою та лицемірством.
Зі св. Писання довідуємося також і про жертвоприношення ізраїльського народу. Перед тим як вийти з Єгипту, Мойсей звелів одноплемінникам позабивати ягнят-первістків, намастити двері їхньою кров'ю, споживати принесену жертву в родині, готуючись у дорогу. Вночі смерть перейшлась по єгипетських родинах, де Божий народ жив у неволі. У родинах гнобителів померли первістки, однак будинки євреїв, помічені кров'ю ягняти, принесеного в жертву, не зазнали жодної шкоди. Кривава ніч була подією визволення. Слово «пасха», що значить «Бог прийшов і визволив свій народ», залишилося у всесвітній історії пов'язаним із цим нічним випадком, що символізував правдиве визволення, котре мав здійснити Ісус Христос своєю смертю й воскресінням. На спогадування цієї події ізраїльський народ кожного року жертвував пасхальне ягня. Кожна родина приносила до храму ягня, яке в той рік народилося. І священики (після зібрання його крові) виливали її довкола жертовника. Частина ягняти спалювалась на жертовникові, а решту поверталося власникові для пасхальної трапези.
Якраз за такою пасхальною трапезою Спаситель звістив своїм апостолам, що замість усіх тих пасхальних ягнят Він тепер приносить у жертву самого себе. Син Господній став замінною жертвою за всіх людей. За них умираючи та визволяючи їх з неволі зла і гріха. Ісус установив Безкровну Жертву християнської релігії. Лиш Він як Господь, Друга Особа Пресвятої Трійці, є водночас справжнім «Агнцем Божим», за висловом Івана Христителя.
Христос не зупинився перед хресною жертвою, дав нам найвищий вияв любові. Щоразу, дивлячись на святе Розп'яття, розуміємо добре, що Бог – це неоманлива Любов. Бо ж здійснив Ісус нове та вирішальне жертвоприношення, зробившись замінною жертвою за людський рід. Жертвою, у стократ вищою, ніж разом узяті телята, ягнята, барани тощо. Маємо тут поєднання людства із Всевишнім, знешкодження роз'єднання.
На Тайній Вечері і від того часу на кожній Божественній Літургії Ісус Христос за посередництвом своїх священиків-душпастирів приносить себе в жертву. Принесення Жертви, здійсненої за пасхальним столом, буде продовжуватися протягом віків, адже Спаситель мовив, аби чинити це на згадку про Нього. Цим і встановлено християнську Літургію.
Жертву на хресті було довершено раз і назавжди. Не треба її починати знову заново. Проте протягом багатьох літ священики в Церкві продовжуватимуть Ісуса Христа як Священика, який приносить жертву. Хліб із вином вибрані для цього через те, що є вони чи не основними продуктами людського харчування і ніби виражають його життєву суть.
Варто, щоб ми самі підтверджували у світі це єдине принесення жертви – беручи участь у принесенні тієї Єдиної Жертви. Без такої людської участі Христова Жертва буде недієва, незавершена, коли її не доповнюється і не підписуються під нею всі Спасові послідовники.
Задля спасіння людини, Божого творіння, Ісус Христос поставив перед очима людей власну смертну Жертву скрізь і назавше. Свята Літургія (Служба Божа) – це своєрідна Голгофа, котра повсякчас до нас вертається, щоби у кожного була можливість бути на ній присутнім, подібно як колись – апостоли на Тайній Вечері. На видному хресті гори Спаситель, цей добрий Пастир, став у добровільний спосіб спокутною жертвою за гріхи людей.
Відправляти Божественну Літургію – справа Церкви Христа. До неї теж належить – навіки продовжувати приношення Христової Жертви і водночас роздавання Його Пресвятих Тіла та Крові.
Центром культу-богопочитання у Вселенській Церкві є Пресвята Євхаристія, що дається нам у св. Причасті. Вона, як бачимо, довершується саме на Службі Божій. Тому без св. Літургії немає Євхаристії, Причастя… Свята Літургія – це найсвятіше, найважливіше та найцінніше, що отримала Господня Церква, адже це, безперечно, є якраз повторення Ісусової Жертви на хресному дереві безкровним способом...
Назва «Літургія» походить із грецької мови, від слова «Лейтургія», котре є поєднанням ось цих двох – «лейтос», тобто «всенародний», «публічний», «приналежний до народу», та «ергон» – «діло», «вчинок», «повинність», «служба».
І в нашій східній Літургії віднаходимо цілу історію спасіння людського роду, а також усі головні істини святої християнської віри. Багато разів прославляється в ній Пресвята Трійця, звеличується втілення Христа-Спасителя, приймається безцінну Пресвяту Євхаристію. Згадуємо на Службі Божій, оспівуючи, культ Діви Марії, ангелів зі святими. Не залишаємо поза увагою й душі померлих і молимося теж за церковну та цивільну владу.
А наостанок ще таке. Зауважено, що при вході до одного храму знаходиться таблиця, де написано, як саме варто прославляти Бога в церкві:
Будь мовчазним.
Будь задуманим.
Будь побожним, бо це Дім Господній.
Перед відправою промовляй до Бога.
Під час відправи хай Бог промовляє до тебе.
Після богослужби розмовляйте між собою…
Підготував о.д. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Катрій о. Ю., ЧСВВ, Божественна Літургія – джерело святости, Торонто, Видавництво оо. Василіян, 1997.
2. Тівольє Т., Споконвічні проблеми, Львів, Місіонер, 1997.
Немає коментарів:
Дописати коментар