ІВАНКОВА ВЕРВИЦЯ

Сергієві батьки були середнього достатку і, як це тепер часто буває, цілком поринули у свої обов’язки. Єдиному синові уваги приділяли мало, сповідуючи таку "філософію": не голодний, не голий і не босий, то все гаразд.

А Сергій "жив" вулицею: там була його родина, друзі, все наймиліше. Вже давно закінчив школу, мізерні знання не давали ніякої надії на можливість вчитися далі. А до фізичної праці він мав нехіть і лінь, та й пощо трудитися, якщо з друзями вони спокійно обходяться і так. Це ж так просто: перепинити на вулиці школяра чи беззахисну жінку, здерти годинник чи ланцюжок, а потім за безцінь продати і "гуляй, душе"...

...Був погідний осінній ранок. Розмаїття осінніх барв радісно виблискувало під ще теплим сонечком. Легенький вітерець поволеньки перераховував перші опалі листочки. Галасливе птаство притьмом будило тишу, що зависла над мальовничим краєм.

Іванко крокував алеєю парку, радісно наспівуючи: "Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла". Він прошкував до церкви і в глибині серця радів, що не має двох перших пар і може цього святкового дня піти на Службу Божу. Раптом перед ним, мов з-під землі, виринула кремезна постать, що аж ніби "нависла" над худорлявим Іванком, і прорекла: "Давай гроші".

Іванко від несподіванки став як вкопаний. Він не вмів лукавити і тому відповів, що має тільки дві гривні, які хоче дати на тацу в церкві. Але ті слова не вплинули на Сергія. Бажаючи перевірити правдивість слів, блискавичним злодійським рухом він встромив руку в кишеню Іванкової куртки. Задоволена посмішка осяяла обличчя Сергія, він гадав, що витягає з Іванкової кишені повненький гаманець.

Та все було не так... Боже Провидіння хотіло, щоб все сталося зовсім інакше... Сергій відкрив маленький шкіряний футляр і на руці в нього опинилася дерев’яна вервичка з Розп’яттям... У його душі й серці виринули тисячі думок і відчуттів. Перед очима блискавично промайнуло дитинство, любляча бабуся, яка кожний день молилася на вервиці і часто казала: "Дитинко, Ісус тебе дуже любить. Він вмер, щоб ти жив, і пам’ятай, що Він все знає і все бачить".

У цій хвилі Сергієві здалося, що та величезна хвиля сорому і каяття, яка накотилася на нього, покриє його назавжди. Серце його почало колоти вістря докорів сумління. Він мовчки віддав Іванкові гроші й вервичку і, похиливши голову, злегка похитуючись, побрів геть...

... Минув місяць. Була святкова неділя. Іванко вже зайняв чергу до сповіді, а тепер відмовляв радісні таїнства вервиці за навернення того незнайомого хлопця з осіннього парку. Іванко ніяк не міг його забути і щиро вірячи в те, що для Господа немає неможливого, просив Його про чудо.

А в цей час від сповідальниці, радісно усміхаючись, відійшов кремезний світловолосий хлопчина. Віднайшовши внутрішній спокій і мир, він клякнув перед образом Пресвятого Серця Ісуса і щиро молився.

Після Служби Божої хлопці майже одночасно виходили з церкви, їхні погляди зустрілися. Це була зустріч двох давніх друзів, які несподівано знайшли один одного і не можна було зрозуміти, хто з них радів більше від цієї зустрічі.



Микола Микосовський