ПРАВИЛА СЛУГУВАННЯ НА СЛУЖБІ БОЖІЙ!

(Загальні правила)

1. До Служби Божої треба заздалегідь приготуватися:
а) пригадуємо собі, що ми будемо молитися до Господа Бога і станемо учасниками таїнственної події – відновлення Хресної жертви Ісуса Христа.

2. В часі Служби Божої завжди слід намагатися уважно молитися, вдумуючись у зміст молитов.

Вівтарний дружинник у святилищі стоїть позаду священника біля відчинених Царських дверей і звернений обличчям до престолу. (Під час проповіді можна присісти на одне з крісел, котрі знаходяться побіч Горного сідалища (не слід сидіти на цьому середньому кріслі за престолом)).

3. На службі Божій, символічно засвідчуючи вогником свічки прихід Ісуса Христа, який є світлом для світу і Спасителем людства, вівтарний дружинник обрядово виходить зі святилища всього 4 рази:
а) перший раз – перед священником, який несе Євангелію (цю частину обряду Богослужби називають Малим входом);
б) другий раз – стаючи біля священника в часі читання Євангелії;
в) третій раз – тоді, коли священник переносить святі Дари із проскомидійника на престіл (це є Великий вхід);
г) четвертий раз – в часі Святого Причастя.



Спосіб слугування, коли слугує один вівтарний дружинник

(див. відповідно п. 3):

1. Свічку запалюємо:
а) після молитви «Єдинородний Сину і Слове…» на початку Малої єктенії («Ще і ще в мирі Господеві помолімося»);
б) відразу після закінчення читання Апостола (також слід подбати про встановлення пульту під Євангелію);
в) під час співання пісні «Ми Херувимів тайно являючи…», коли священик підносить руки, робить знак святого Хреста і одночасно – поклони-метанії;
г) відразу після закінчення молитви «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти є воістину Христос…».

2. Стоячи або йдучи перед іконостасом, світло свічки спрямовуємо до людей (Якщо слугуємо справа, то свічка – в лівій руці, і навпаки).

Проповідь до молоді...

о.Франциск Онисько, ЧСВВ



Тема: Христос - пластичний хірург і косметолог людських душ.

Мета: Показати молоді, що в людині, крім зовнішньої, є ще й внутрішня краса і насамперед, про неї потрібно дбати.



Джерела: Максвелл Мольц, Новая психокибернетика, Москва 2003.



Молодість - це краса. Кожна молода людина відводить неабияку кількість часу на те, щоб гарно виглядати. Зачіски, косметика, одяг і т. п. - все це становить невід'ємну частину вашого життя. Більше того, кожна молода людина прагне назавжди залишитися молодою, як також - назавжди гарною.

Відповідно до цього значно розвинувся косметичний бізнес. На даний час є надзвичайно багато засобів, щоб якнайдовше продовжити свою молодість і красу. А скальпель в руках пластичного хірурга, з найбридкішої людини може зробити зірку-модель. Звичайно, все це коштувало б шалені гроші. Такий скальпель міг би навіть з Квазімодо зробити гарного юнака. Напевно кожен з нас читав роман "Собор Паризької Богоматері", який написав Віктор Гюго; цей роман включений у шкільну програму. Отже, Квазімодо в цьому романі стався уособленням бридоти, він був виродком. Цей бридкий юнак закохався в Есмеральду - дівчину, яка була уособленням краси. І єдине, що не дозволило цим двом молодим людям поєднатися, це гидота, якою наділила Квазімодо природа. Жоден з героїв роману так не любив Есмеральду, як цей виродок. Однак його зовнішній вигляд її настільки відштовхував, що вона не могла на нього навіть дивитись.

Але уявімо собі, що цей Квазімодо живе сьогодні і що він має можливість зробити собі пластичну операцію. Уявімо, що він лежить перед нами на операційному столі і ми стежитимемо за його пластичною операцією. Без сумніву, скальпель хірурга надолужить усі його недоліки.

Але не все так просто. Виявляється, що зовнішньої краси не вистачає людині. Звичайно, вона важлива. Якщо в когось настільки великі вуха, що він подібний на автомобіль з розкритими дверми і над ним насміхаються, то будь-яке спілкування з іншими стається просто нестерпним. Але припустимо, що лікар направив цей брак, зробив вуха гарними. Здавалось би все стало на свої місця і залишається тільки радіти своєю красою, заводити безліч нових знайомств. Але ...

Був такий хірург по пластичним операціям - Максвелл Мольц, який зауважив досить дивне явище. Багато негарних людей, зробивши собі нове - гарне обличчя, в душі надалі залишалися з почуттям своєї бридоти. Інакше кажучи, пластична операція не змінювала їхньої особистості. Не зважаючи на нові - гарні вуха, чи ніс, вони надалі залишалися негарними, тобто з почуттям своєї меншовартості. Ось як говорять ці люди: "шрам на моєму обличчі дійсно зник, але я знаю, що він все ще там"; або "звичайно, я бачу, що горбика на моєму носі вже нема, але сам ніс, залишився таким, як і до цього"; "лікарю, я виглядаю так само, як і колись, ви нічого не змінили".

Наштовхнуло це Мольца на ствердження, що в людині крім зовнішньої, існує ще й внутрішня краса. І якщо ця остання знівечена, то жоден хірург і жодна пластична операція її не направлять. Не допоможе жодна косметика, ані жодна прикраса. Жоден лікар ... крім одного.

На даний час є тільки один косметолог і хірург, який крім зовнішньої, може направляти ще й внутрішню красу людини. Можливо його методи лікування досить дивні, але не було ще жодного пацієнта, якого б він не вилікував. Без сумніву, треба звернутися до лікаря, розповісти йому про свою хворобу і піддатися курсу лікування. Інакше вилікуватись неможливо.

Ну і звичайно, спитаєтесь ви, для чого я вам це говорю. Справа в тому, що нема людини, яка не мала б на своєму духовному обличчі хоч би найменшої подряпини, а навіть шраму. Свідомі ми того, чи несвідомі, але такі шрами перешкоджають нам жити. Їх можна позбутися! За допомогою пластичної операції, або інших процедур.

Отож, один єдиний лікар може їх усунути. З історії його лікарської праці маємо досить багато інформації про те, як він виліковував різні шкіряні хвороби. Наприклад проказу. Вистачало, щоб він всього лиш



"... простягнув руку й доторкнувся до ..." (Мт. 8, 3)

до свого пацієнта, як той

"...негайно очищався від прокази" (Мт. 8, 3).



Хтозна, яку мазь він тоді використовував? Про це ніде не написано. Але факт залишається фактом - його пацієнти оздоровлювались, і не тільки на тілі, але й на душі.



"Один з них побачивши що видужав... припав лицем аж до ніг... (і так) почав йому дякувати" (Лк. 17, 15-16).



Після процедур проведених тим лікарем змінювалось ціле життя його пацієнтів. Тим лікарем є Ісус Христос.

Отож, виникає питання: в чому секрет його лікування? Про те, як позбутись тілесних шрамів, або різних подряпин на шкірі - це відомо. Все це робить скальпель в руках професійного хірурга. А ось щодо духовних шрамів... тут вже складніше.

Якось лікуючи одного хворого, Ісус до нього сказав:



"Прощаються тобі твої гріхи" (Лк. 5, 20).

А потім, закінчуючи "операцію", спитав у присутніх:

"Що легше сказати: Відпускаються тобі твої гріхи, - чи сказати: Встань і ходи?" (Лк. 5, 24).

І не почувши відповіді, знову сказав до "пацієнта":

"Встань.. і йди додому" (Лк. 5,24).



Ісус задав це питання не просто так. Цим питанням він змусив застановитися над тим, що в людині, крім тіла і її зовнішньої краси існує ще й душа. І що вона теж може бути хвора, подряпана і некрасива. І так як тілесні шрами з'являються на тілі внаслідок якось нашого, або чийогось необережного вчинку, так само й на душі. Ми або самі себе духовно зранюємо, або нас ранить хтось інший, залишаючи шрами, що псують нашу духовну красу. І так само, як на тілі шрам видаляється хірургічним втручанням, подібно й на душі. Питання тільки: що це за скальпель, що може усувати духовні шрами? Саме у вище поданих словах Ісуса можна знайти на це відповідь. Він сам її дає: скальпелем для усунення духовних шрамів є прощення. Ми його потребуємо, воно необхідне для нашого духовного здоров'я й краси. Більше того, без нього й наша зовнішність буде некрасивою і безсенсовною.

Найперше, ми повинні усвідомити собі присутність такого духовного шраму на наших душах. Рано чи пізно він на кожному з нас з'являється. І звідкись то він береться. Або ми щось не так зробимо, або хтось нам завдасть кривди. Все це відбивається на нас і залишає наслідки у вигляді шрамів; від цього ми або на когось тримаємо злобу, або самі себе картаємо. Наша душа стається грубою як шрам. Це хвороба. Не раз ми її собі не усвідомлюємо, по-різному називаємо, але насправді називається вона - гріх і дуже часто робить з нас духовних виродків.

На щастя, ця хвороба лікується. Гріховні шрами, подібно як і тілесні, можна усунути. І як вище ми згадували, скальпелем, який це може зробити є прощення. Насамперед потрібно вибачити собі. Якщо ми щось не так зробили, тобто згрішили, треба вміти признатися собі в цьому, пробачити себе і забути; не картати себе постійно за свої вчинки. Вистачить зробити це раз і постаратись більше їх не повторювати. Сам Ісус дає своїм пацієнтам на майбутнє такий рецепт:



"Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось" (Ів. 5, 14).



Потрібно вибачити теж іншим. Деколи ми зазнаємо від людей великих травм. Але якщо не зуміємо їх простити і не більше пам'ятати їм того, ці урази не даватимуть нам спокою; від них наше духовне обличчя просто вкриється зморшками.

Ми потребуємо теж, щоб ще хтось інший нас простив. Наші погані вчинки, які нам самим завдають гріховних шрамів, зранюють теж і тих, які довкола нас. А найперше вони ображають Бога. Для свого духовного здоров'я і краси ми потребуємо щоб Він нас простив. Без Його прощення не вдасться усунути шрам. Такого прощення ми потребуємо теж і від наших ближніх, якщо вони від наших вчинків постраждали.

Отож, якщо ми хочемо по-справжньому бути красивими і завжди молодими, приділяймо, насамперед, увагу красі нашої душі. Вона є запорукою нашої зовнішньої краси. Ну, а якщо так станеться, що з'явиться духовний шрам, не впадаймо в розпач. Є Христос - пластичний хірург і косметолог, який завжди радий нам допомогти. Не занедбуймо частіше приходити до нього на консультації та регулярно робити обстеження.

ОСНОВНІ МОЛИТВИ ПО-ЛАТИНІ

ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ

In nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti. Amen.

АПОСТОЛЬСЬКИЙ СИМВОЛ ВІРИ
(Вірую...)


Credo in Deum, Patrem omnipotentem, Creatorem caeli et terrae. Et in Iesum Christum, Filium eius unicum, Dominum nostrum: qui conceptus de Spiritu Sancto, natus ex Maria Virgine, passus sub Pontio Pilato, crucifixus, mortuus et sepultus: descendit ad inferos; tertia die resurrexit a mortuis: ascendit ad caelos; sedet ad dexteram Dei Patris omnipotentis: inde venturus est iudicare vivos et mortuos. Credo in Spiritum Sanctum, sanctam Ecclesiam catholicam, Sanctorum communionem, remissionem peccatorum, carnis resurrectionem, vitam aeternam. Amen.

ГОСПОДНЯ МОЛИТВА
(Отче наш...)


Pater noster, qui es in caelis;
sanctificetur nomen tuum;
adveniat regnum tuum;
fiat voluntas tua, sicut in caelo et in terra.
Panem nostrum quotidianum da nobis hodie;
et dimitte nobis debita nostra,
sicut et nos dimittimus debitoribus nostris;
et ne nos inducas in tentationem;
sed libera nos a malo. Amen.

АНГЕЛЬСЬКЕ ПРИВІТАННЯ
(Радуйся, Маріє...)


Ave Maria, gratia plena; Dominus tecum:
benedicta tu in mulieribus, et benedictus
fructus ventris tui, Iesus.
Sancta Maria, Mater Dei, ora pro nobis peccatoribus,
nunc et in hora mortis nostrae. Amen.

МАЛЕ СЛАВОСЛОВ'Я
(Слава...)


Gloria Patri, et Filio, et Spiritui Sancto. Sicut erat in principio, et nunc et semper, et in saecula saeculorum. Amen.


ФАТІМСЬКА МОЛИТВА


Domine Iesu, dimitte nobis debita nostra, salva nos ab igne inferiori, perduc in caelum omnes animas, praesertim eas, quae misericordiae tuae maxime indigent.

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ


Requiem aeterna dona eis, Domine, et lux perpetua luceat eis. Requiestcant in pace. Amen.

СЛАВСЯ, ЦАРИЦЕ


Salve, Regina, Mater misericordiae;
vita, dulcedo et spes nostra, salve.
Ad te clamamus, exsules filii Hevae.
ad te suspiramus gementes et flentes
in hac lacrimarum valle.
Eia ergo, advocata nostra,
illos tuos misericordes oculos ad nos converte.
et Iesum, benedictum fructum ventris tui,
nobis post hoc exsilium ostende.
O clemens, o pia, o dulcis Virgo Maria.

РОЗАРІЙ

Rosarium

Pars prima - gaudiosa

Primum mysterium:
Annuntiatio Beatae Mariae Virginis et Verbi incarnatio
Secundum mysterium:
Visitatio Beatae Mariae Virginis
Tertium mysterium:
Nativitas Domini nostri Iesu Christi
Quartum mysterium:
Praesentatio Iesu in templo
Quintum mysterium:
Inventio Iesu in templo

Pars secunda - dolorosa

Primum mysterium:
Iesus in horto olivarum
Secundum mysterium:
Iesus flagellatus
Tertium mysterium:
Iesus spinis coronatus
Quartum mysterium:
Iesus crucem portans
Quintum mysterium:
Iesus in cruce moritur

Pars tertia - gloriosa

Primum mysterium:
Resurrectio Domini nostri Iesu Christi
Secundum mysterium:
Ascensio Domini nostri Iesu Christi
Tertium mysterium:
Spiritus Sanctus in apostolos descendens
Quartum mysterium:
Assumptio Beatae Mariae Virginis
Quintum mysterium:
Maria Virgo in caelis coronata

ПІД ТВОЮ МИЛІСТЬ


Sub tuum praesidium confugimus, sancta Dei Genetrix:
nostras deprecationes ne despicias in necessitatibus:
sed a periculis cunctis libera nos semper, Virgo gloriosa et benedicta.
Domina nostra, mediatrix nostra, advocata nostra;
tuo Filio nos reconsilia, tuo Filio nos commenda, tuo
Filio nos repraesenta.



МОЛИТВА СВЯТОГО БЕРНАРДА



Memorare, O piissima Virgo Maria, non esse auditum a saeculo,
quemquam ad tua currentem praesidia, tua implorantem auxilia,
tua petentem suffragia, esse derelictum. Ego tali animatus confidentia,
ad te, Virgo Virginum, Mater, curro ad te venio, coram te gemens peccator assisto.
Noli, Mater Verbi, verba mea despicere; sed audi propitia et exaudi. Amen.


АНГЕЛ ГОСПОДНІЙ


Angelus Domini nuntiavit Mariae.
- Et concepit de Spiritu Sancto.
Ave Maria ...

Ecce ancilla Domini.
- Fiat mihi secundum verbum tuum.
Ave Maria ...

Et verbum caro factum est.
- Et habitavit in nobis.
Ave Maria ...
Ora pro nobis, sancta Dei Genetrix.
- Ut digni efficiamur promissionibus Christi.

Oremus.
Gratiam tuam, quaesumus, Domine, mentibus nostris infunde:
ut qui, Angelo nuntiante, Christi Filii tui incarnationem cognovimus,
per passionem eius et crucem, ad resurrectionis gloriam perducamur.
Per eumdem Christum Dominum nostrum. Amen.

Gloria...

Витоки святої Господньої Літургії і ми з життям...

Християнам відомо, що у Вселенській Церкві вони творять немовби одну духовну родину, добрим і дбайливим батьком якої є сам Всевишній. Душею їхнього християнського життя є молитва, зокрема спільна, тобто літургійна. Коли молимося, то в такий спосіб віднаходимо нашого Творця, залишивши себе зі своїми турботами. І заодно ототожнюємо особисту волю із волею всемогутнього Бога…

Як довідуємося, релігія полягає не лишень на діях, чисто зовнішнього плану (богослужбових обрядах, молитвах і т. д.), а передусім – на внутрішньому пориві людини до Господа, пориванні розуму й серця. Виражається релігія через нашу внутрішню поведінку, душевну настанову. І людська особа стоїть на межі двох світів: матеріального та духовного, складається з тіла та душі. Завдяки цьому, її душевна настанова та внутрішні пориви не можуть обійтися без зовнішнього вираження у молитвах, різних обрядах тощо. Отже, наявні релігійні обряди мають зокрема виховне значення – будити в безсмертних душах релігійне почуття. Під час принесення жертви Божеству основне питання полягає в тому, яким саме способом і наскільки дії людини (молитви, обряди), служать певними знаками й символами, що виражають її душевні настрої.

До однієї з найкращих здатностей людини також належить і спроможність щось давати іншому, приносити в дар. Подібні дії людей звеличують і є вільним виявом любові. Нам не раз досить приємно давати якісь подарунки, подарувати комусь що-небудь про себе на довгу згадку.

В усі часи і в кожній країні релігійні люди приносили дари своїм так званим богам (придуманим чи міфічним). Бачимо, що на їхню честь нехристияни приносили до визначених місць найперші плоди нового врожаю, найкращу худобу… Цим вони виражали вдячність за те, що їм давалось з неба, як гадали у древності. У різноманітних релігіях, теж і в найбільш примітивних, стрічаємо зворушливі зусилля досягти Всевишнього для отримання від Нього прощення і захисту. Жертвоприношення не раз бувають егоїстичні та лицемірні. Релігійне почуття стає сильнішим навіть від батьківської любові. Іноді доходить також і до того, що свою дитину кидають над палаючим вогнищем на руки бронзового ідола. Жахні спотворення релігійного почуття, позбавлені істинного Божого проводу. В декотрих африканських племенах у час бурі, що в них виражається «виявом» гніву богів, воїни калічать собі ноги мечами. Заодно вони збирають власну кров, плещучи нею в бік небес з таким криком: «Прости мені! Я винен!». На Далекому Сході ряд фанатиків кидалися під колісниці ідолів, запряжені слонами, приносячи себе таким чином у добровільний спосіб у жертву. Греки з римлянами теж приносили міфічним богам численні жертви: зброю, фрукти, пахощі. Вбивали так само кіз, свиней, овець… На честь кумирів відбувалися багаті бенкети. Люд вважав, що самі боги неначе з'їдають при цьому їхню пайку. Серед цих спотворень все-таки знаходимо зусилля древніх наблизитися якось до Божества. Але завжди існувала одна проблема: чи жертва подобалась могутньому. Ніякий поганський народ не міг знати, чи ці всі його жертви досягали кінцевої мети…

Справжнє жертвоприношення мусить виходити із глибини серця. Принесений дар може бути незначний, проте його цінність – у вираженні при цьому любові. Все, ясна річ, залежить від щирості, бо у протилежному випадку принесена жертва буде облудою та лицемірством.

Зі св. Писання довідуємося також і про жертвоприношення ізраїльського народу. Перед тим як вийти з Єгипту, Мойсей звелів одноплемінникам позабивати ягнят-первістків, намастити двері їхньою кров'ю, споживати принесену жертву в родині, готуючись у дорогу. Вночі смерть перейшлась по єгипетських родинах, де Божий народ жив у неволі. У родинах гнобителів померли первістки, однак будинки євреїв, помічені кров'ю ягняти, принесеного в жертву, не зазнали жодної шкоди. Кривава ніч була подією визволення. Слово «пасха», що значить «Бог прийшов і визволив свій народ», залишилося у всесвітній історії пов'язаним із цим нічним випадком, що символізував правдиве визволення, котре мав здійснити Ісус Христос своєю смертю й воскресінням. На спогадування цієї події ізраїльський народ кожного року жертвував пасхальне ягня. Кожна родина приносила до храму ягня, яке в той рік народилося. І священики (після зібрання його крові) виливали її довкола жертовника. Частина ягняти спалювалась на жертовникові, а решту поверталося власникові для пасхальної трапези.

Якраз за такою пасхальною трапезою Спаситель звістив своїм апостолам, що замість усіх тих пасхальних ягнят Він тепер приносить у жертву самого себе. Син Господній став замінною жертвою за всіх людей. За них умираючи та визволяючи їх з неволі зла і гріха. Ісус установив Безкровну Жертву християнської релігії. Лиш Він як Господь, Друга Особа Пресвятої Трійці, є водночас справжнім «Агнцем Божим», за висловом Івана Христителя.

Христос не зупинився перед хресною жертвою, дав нам найвищий вияв любові. Щоразу, дивлячись на святе Розп'яття, розуміємо добре, що Бог – це неоманлива Любов. Бо ж здійснив Ісус нове та вирішальне жертвоприношення, зробившись замінною жертвою за людський рід. Жертвою, у стократ вищою, ніж разом узяті телята, ягнята, барани тощо. Маємо тут поєднання людства із Всевишнім, знешкодження роз'єднання.

На Тайній Вечері і від того часу на кожній Божественній Літургії Ісус Христос за посередництвом своїх священиків-душпастирів приносить себе в жертву. Принесення Жертви, здійсненої за пасхальним столом, буде продовжуватися протягом віків, адже Спаситель мовив, аби чинити це на згадку про Нього. Цим і встановлено християнську Літургію.

Жертву на хресті було довершено раз і назавжди. Не треба її починати знову заново. Проте протягом багатьох літ священики в Церкві продовжуватимуть Ісуса Христа як Священика, який приносить жертву. Хліб із вином вибрані для цього через те, що є вони чи не основними продуктами людського харчування і ніби виражають його життєву суть.

Варто, щоб ми самі підтверджували у світі це єдине принесення жертви – беручи участь у принесенні тієї Єдиної Жертви. Без такої людської участі Христова Жертва буде недієва, незавершена, коли її не доповнюється і не підписуються під нею всі Спасові послідовники.

Задля спасіння людини, Божого творіння, Ісус Христос поставив перед очима людей власну смертну Жертву скрізь і назавше. Свята Літургія (Служба Божа) – це своєрідна Голгофа, котра повсякчас до нас вертається, щоби у кожного була можливість бути на ній присутнім, подібно як колись – апостоли на Тайній Вечері. На видному хресті гори Спаситель, цей добрий Пастир, став у добровільний спосіб спокутною жертвою за гріхи людей.

Відправляти Божественну Літургію – справа Церкви Христа. До неї теж належить – навіки продовжувати приношення Христової Жертви і водночас роздавання Його Пресвятих Тіла та Крові.

Центром культу-богопочитання у Вселенській Церкві є Пресвята Євхаристія, що дається нам у св. Причасті. Вона, як бачимо, довершується саме на Службі Божій. Тому без св. Літургії немає Євхаристії, Причастя… Свята Літургія – це найсвятіше, найважливіше та найцінніше, що отримала Господня Церква, адже це, безперечно, є якраз повторення Ісусової Жертви на хресному дереві безкровним способом...

Назва «Літургія» походить із грецької мови, від слова «Лейтургія», котре є поєднанням ось цих двох – «лейтос», тобто «всенародний», «публічний», «приналежний до народу», та «ергон» – «діло», «вчинок», «повинність», «служба».
І в нашій східній Літургії віднаходимо цілу історію спасіння людського роду, а також усі головні істини святої християнської віри. Багато разів прославляється в ній Пресвята Трійця, звеличується втілення Христа-Спасителя, приймається безцінну Пресвяту Євхаристію. Згадуємо на Службі Божій, оспівуючи, культ Діви Марії, ангелів зі святими. Не залишаємо поза увагою й душі померлих і молимося теж за церковну та цивільну владу.

А наостанок ще таке. Зауважено, що при вході до одного храму знаходиться таблиця, де написано, як саме варто прославляти Бога в церкві:


Будь мовчазним.

Будь задуманим.

Будь побожним, бо це Дім Господній.

Перед відправою промовляй до Бога.

Під час відправи хай Бог промовляє до тебе.

Після богослужби розмовляйте між собою…




Підготував о.д. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Катрій о. Ю., ЧСВВ, Божественна Літургія – джерело святости, Торонто, Видавництво оо. Василіян, 1997.
2. Тівольє Т., Споконвічні проблеми, Львів, Місіонер, 1997.

ГІДНІСТЬ МІНІСТРАНТА (ВІВТАРНИКА)

1888 року. святкували в Римі велику урочистість – золотий ювілей священства Святого Отця Леона XIII. На площу і до базиліки св. Петра прибуло тисячі вірних із цілого світу. Всюди панував шум і рух. У захристії, наче в мурашнику, одні священики виходили, а інші заходили. Одним потрібно було допомогти одягнутись, а іншим ― роздягнутись. Захристиянин не мав часу на відпочинок, а міністранти прислуговували без перерви, але було їх завжди мало. Один молодий священик, одягнений у фелон, розглядався навкруги, шукаючи вільного міністранта. Але такого впору не було. Без міністранта не можна відправляти Служби Божої. Тоді несподівано з’явився перед ним старший священик.
– Чи отець чекає на міністранта?– Питає.
Якщо так, то сумніваюся чи отець дочекається. Нехай священик згодиться мене взяти за міністранта.
– Чи знаєте хлопці, ким був цей старший священик? Єпископом.
Молодий священик знав про це. З повагою схилив голову і відповів:
„Ваше Преосвященство, я не наважуюсь прийняти вашу пропозицію… Як це може бути, щоб єпископ прислуговував під час Служби Божої звичайному скромному священикові?”
– А чому б ні, – дивується єпископ, адже я зможу прислуговувати до Служби Божої. Не сумніваюся, Владико, але я не є гідний цього. Така честь. Ні... ні…
Єпископ бере делікатно священика під рамена і так говорить: „Помиляєшся, друже, ти є гідний, щоб під час Служби Божої прислуговував не тільки єпископ, а навіть більший достойник Церкви. Кожний священик є гідний цього… Бо міністрант не служить священикові, але служить біля престолу Всемогутнього Господа, служить біля найбільшої жертви. Така служба це велика честь для міністранта, тому не сперечаймося більше, а ходімо до престолу. Поки молодий священик хотів щось відповісти, єпископ узяв молитовник і пішов до бічного вівтаря. п'ятдесятилітній єпископ, пізніше Папа Пій XIII, прислуговував молодому священикові. Клячав на найнищому рівні, бився в груди, подавав кадило, зливав на руки священика воду.
Можливо, ви здивуєтеся, молоді хлопці такому випадку. Молодий священик був теж дуже здивований. А єпископ вважав це за честь, бо він розумів чим є Служба Божа. Ви мусите зрозуміти, що Служба Божа ― це є найбільше дійство у світі. Це жертва Бога– людини, який помер на хресті на Голгофі, а яка тепер у безкровний спосіб відновляється на престолі. Через цю жертву Бог хоче спасти нас, вислужити небо і вічне щастя для всіх.
Тому потрібно, хлопці, зосереджено, із великою повагою брати участь у Найсвятішій Жертві. Мало сказано: брати участь, бо ви також разом із священиком відпраляєте Службу Божу. То не жарт. Задумайтеся над цим, над вашою ролю, над вашою гідністю. Разом із священиком відправляєте Святу Жертву. Разом із священиком спроваджуєте живого Ісуса, правдивого з неба на землю на престіл, хоч укритого під видом хліба і вина. Після священика отримуєте найбільше ласк. Ви є представниками, делегатами людей. Від їх імені відповідаєте, виконуєте найсвятіші чинності, просите Бога про ласки. Люди тішаться, коли бачать вас, як ви побожно клячите біля престолу. Сподіваються, що Жертва, яку спільно із священиком сповняєте, буде прийнята Богом, що Господь Ісус вислухає прохання ваших дитячих сердець.
У I-их віках християнства не можна було прислуговувати на Службі Божій не тільки хлопцям, але й старшим світським особам, якщо вони не мали відповідних свячень. Сьогодні свячень не потрібно. До служіння біля престолу можуть бути допущені ті, які мають до цього певне покликання, яких сам Господь покликав до цього.
Можливо – це дивує вас, але воно так насправді є… Господь покликав вас з-посеред багатьох інших. Ісус вибирає саме вас.
Ви, мабуть, відповісте: „Але ж ми не бачили Ісуса, не чули Його голосу. Ми самі прийшли прислуговувати біля престолу”. Так, дійсно, Ісус виразно до вас не говорив, однак дав вам любов до служіння біля престолу, те щось, що вас склонило із великим бажанням приходити до церкви. А тепер подумайте над таким запитанням: „Чому багато ваших знайомих не є міністрантами?” Відповідь дуже проста: ”Бо вони не мають до цього покликання. Їх то не цікавить. Їх Господь не покликав. А вас покликав і вибрав, бо полюбив. Ви сподобались Йому...
Пам'ятайте хлопці про ваше велике покликання і служіння при Службі Божій. Памятайте, що ви не є будь-хто. Ви є вибрані Господом Христом, делегатами людей.
Не можете знищити надії, покладеної на вас. Тому ваші обов’язки є великі і серйозні…



о.Йосиф Щипа, м. Люблін 14 вересня 1998 р.

Основні норми поведінки для членів Вівтарної Дружини

1. Кожен вівтарний дружинник після відповідного підготування і призначення слугує під час богослужінь, перебуваючи у святилищі, але тільки при умові зразкової поведінки і старанної участи в молитві.

2. Кожен вівтарник повинен розуміти загальний зміст богослужіння, а також добре знати і виконувати правила слугування та дані норми поведінки.

3. У святилищі категорично забороняється: ходити без конечної потреби, розмовляти, бавитися свічкою, запальничкою, сірниками, спиратися до дверей іконостасу чи в будь-який інший спосіб звертати на себе увагу і перешкоджати спільній молитві. Двері іконостасу слід зачиняти повільно.

4. Забороняється швидко ходити або бігати. При вході і виході зі святилища, або храму, та при переході попри Царські двері іконостасу слід зупинитися і з пошаною віддати Євхаристійному Ісусові малий поклін (метанію).

5. Попри престол на місці служіння священика проходити не можна нікому, окрім священиків, а проходячи із протилежної сторони, робимо метанію.

6. На слугування слід приходити принаймні 15 хвилин до початку богослужіння, причому у скромному одязі і взутті (не в безрукавках, не в спортивному одязі або взутті). Також слід мати скромну зачіску.

7. До святилища слід заходити в окремо приготованому для слугування одязі, який треба зберігати в доброму стані, а саме − не бруднити, при сіданні на крісло не жмакати, після користування старанно складати до шафи.

8. В часі богослужінь вівтарним дружинникам забороняється перебувати в захристії без виразно наданого дозволу. Розпалювати вуглик до кадила повинен лише один окремо призначений до цього вівтарник.

9. До закінчення богослужіння не дозволяється виходити зі святилища і переривати або залишати молитву без крайньої необхідності.

10. Якщо вівтарний дружинник не призначений на слугування, то він повинен молитися у храмі вірних, найкраще − за балюстрадою перед іконостасом.

11. Слід уникати будь-якого роду сперечань, які спричиняють незгоди та ворогування. Якщо виникають непорозуміння, то не можна визначати винуватця в часі богослужбових відправ, інакше порушниками поведінки вважатимуться всі ті, хто настоював на своїй думці і сперечався.

12. За порушення даних норм після кількох попереджень передбачається відлучення від слугування в часі певних відправ і на відповідний термін.

13. Якщо би порушення траплялися особливо часті, великі, а також ставали прикрістю для інших, або постійним злим прикладом, то таких порушників відлучуватиметься з Вівтарної дружини.

14. Зауваження або попередження вівтарному дружиннику можуть давати не лише священики і провідник дружини, але й будь-хто із духовних осіб чи дорослих християн. Однак провідник у такому випадку повинен бути повідомлений і завжди матиме особисті розмови із цього приводу.

МІСЦЕ ВІВТАРНОЇ ДРУЖИНИ У ХРИСТОВІЙ ЦЕРКВІ

«Співучасть у церковному богослужінні – це найголовніше джерело надприродного життя. Зв'язок, що лучить душу з Церквою, а через неї з Христом, проявляється найбільше у співучасті людини в церковних богослужіннях, а участь у них найбільше спричиняється до розвитку надприродного життя…» (Митр. Андрей Шептицький).

Часто маємо можливість бачити як різні хлопці служать у храмі, зокрема в часі св. Літургії, у яскравому різноколірному одязі (дальматиках), допомагаючи у свій спосіб її проведенню в обрядовому плані. Хто вони такі насправді? Яка головна мета їхньої діяльності у вільний від уроків, домашніх справ час?


Вівтарна Дружина (ВД) є молодіжною християнською спільнотою, котра має на меті плекати в собі правдиву побожність, любов до Господа нашого Ісуса Христа та Його святої Церкви, а також допомогти молодій людині віднайти своє покликання та місце у житті.





Метою ВД передусім є:


Зорганізувати гідну й почесну сторожу Божественному Євхаристійному Цареві – Ісусові Христу.

Віддати Богові вірну, повну пошани зразкову службу, допомагаючи Його єпископам і священикам у приношенні Святої Жертви Божественної Літургії та в усіх інших богослужбових і побожних чинностях.

Плекати покликання до богопосвяченого та священичого стану. Збільшувати знання нашої віри, Божественної Літургії, історії Церкви.

Розпалити в серцях вірних більшу побожність і посвяту через зразкове виконання обов'язків вівтарника та давати добрий приклад у щоденному житті.

Тому, що Ісус Христос є головним Покровителем Вівтарної Дружини (при Василіянському Чині не раз теж і св. Йосафат), всі покликані визнавати Його за свого Господа та Спасителя, а Христову Церкву – за "Ковчег", в якому спільно спасаємось…


Вівтарна Дружина має на меті не тільки освячення своїх членів, але й вплив на релігійне освідомлення як найширших кругів суспільності, тому займається такими справами, які ведуть до високої цілі: кожний вівтарник має бути насамперед взірцевим християнином. У вірі й житті триматися науки Католицької Церкви, приймати те, що Церква вчить, а відкидати все, що вона осуджує. При тому нехай ніколи не стидається як у приватному так і в публічному житті визнавати себе вірним сином Матері Церкви.

Між собою хлопці намагаються жити у правдивій християнській любові. Молитися спільно за розквіт ВД, за потреби поодиноких учасників спільноти, а понад все – за недужих. Також стараються підтримувати дружні стосунки з іншими Товариствами – Вівтарними, Марійськими тощо, обмінюючись надбаннями і збагачуючись водночас духовно.

ПРИНЦИПИ ВІВТАРНИКА (МІНІСТРАНТА ПО-ІНШОМУ):

Вівтарник любить Бога і для Його прослави взірцево виконує свої обов'язки.

Вівтарник служить Христові в людях.

Вівтарник перемагає свої вади і працює над виробленням свого характеру.
Вівтарник розвиває в собі Боже життя.

Вівтарник пізнає Літургію і нею живе.

Вівтарник несе всюди правдиву радість.

Вівтарник переживає Бога у пригоді.

Вівтарник здобуває приятелів для Христа у праці і під час гри.
Вівтарник пильний і сумлінний у навчанні та праці.

Вівтарник молиться за Батьківщину і служить їй ретельною працею.






ЗАПОВІДІ ВІВТАРНИКА:


1.Вівтарник служить Богові та Батьківщині, взірцево виконуючи свої обов’язки.
2. Відзначається послухом стосовно:
- родини,
- священика,
- провідника та тих, що головують;
- під час Літургії – стосовно старшого, який був призначений для цього провідником чи священиком.
3. Виконує служіння Христові у ближніх. Своєю поставою всюди приносить мир із радістю.
4. Працює над своїм характером і чуває над чистотою власного серця.
5. Через свою пильність та сумлінність стає добрим прикладом для всіх.
6. Відзначається у чистоті мови, уникаючи сварок та суперечок.
7. Подолує погані звички.
8. Розвиває в собі Боже життя через молитву, реколекції (духовні науки), спільні подорожі тощо.
9. У кожному вівтарникові бачить свого брата.
10. Шанує природу і теж все, що його оточує, добачаючи в тому Божий дар.

***

УВАГА: Якщо б хтось мав намір поповнити ряди спільноти Вівтарної Дружини при своїй парафії, зокрема в м. Львові (коли батьки бажають бачити своїх дітей поруч Вівтаря на церковних богослужбах і якщо хочуть самі хлопці найперше!), прохання звертатися на запис до Захристії львівських храмів оо. Василіян св. Онуфрія, вул. Богдана Хмельницького, 36 або св. Андрія (пл. Соборна, 3).

Диякон Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ,
Керівник ВД при церкві св. Андрія (Львів).