ЩО ТАКЕ ДУША?

Ще недавно люди думали, що в деяких випадках життя може постати саме по собі, що, наприклад, в м'ясі живі хробаки появляються самі, що з навозу або болота вилазять мухи, що з бруду витворюються воші і т. п. Та однак сьогодні за­вдяки науковим дослідам, особливо славного фран­цузького ученого Пастера знаємо цілком певно, що життя ніколи не родиться саме собою, що так зване «самородство» не існує. Коли появля­ється хоч би найдрібніша жива істота, чи то зві­рятко, чи навіть рослина, то все треба признати, що там був якийсь зародок, якесь яєчко, якесь насіння, бо без того ніяк не може вийти нове життя. Коли якусь мертву (неорганічну) матерію через вогонь або інший спосіб позбавимо всіх зародків життя, то з неї, мабуть, не вийде вже нічого живого. Сама мертва матерія власною силою не може видати ніякого життя.

Чому так є? Тому, що кожне життя на­віть найнижчого ступеня обов'язково вимагає душі, а душа в ніякий спосіб не може витвори­тися з мертвої матерії. Бо душа навіть в наймен­ших і найменш розвинених єствах є чимось ви­щим як матерія. Вона опановує матерію і підно­сить її до досконалішої форми існування.

Щоби те краще зрозуміти, придивімося лишень, з чого складається яка-небудь рослина чи звірятко, а навіть і людина. Розслідуючи хімічний склад живого єства, знаходимо у кожному з них майже ті самі складники або первні, як вапно, вугіль, залізо, фосфор, водень, кисень і т. д. Чому ж воно діється так, що ті первні в однім місці творять дуба, а побіч нього ліщину, а далі стебла жита чи пшениці? Чому ж ті самі первні в іншому ви­падку так складаються, що витворюють організм коня, вовка, зайця та іншої звірини? І взагалі, як воно так трапляється, що ті різні матеріальні частинки, зі своєї природи мертві і безвладні, поєднуються в живий організм, безустанно рухаються ті сповняють такі трудні і штучні роботи, якими є травлення, ріст, розмноження та інші життєві прояви?

Те все можна пояснити тільки тим, що в них діє якийсь чинник, якась сила, якій ім'я душа. Душа є тим дивним чарівником, що спроможна зібрати разом поодинокі частинки мертвої матерії, оживити, злучити їх в одне живе єство і зробити здатними до таких діянь, до яких сама матерія ніколи не є спосібна. Завдяки душі кожне хоч би найменше живе єство, для прикладу, комашка, хробачок перевищує безмірно цілі маси неживої мате­рії, цілу масу землі, сонця і т. п.

Тут певно не один поставить собі питання: Коли кожне життя походить від душі, то все, що живе, кожна звірина, а навіть рослина має душу. Чи таке може бути?

Так, кожна звірина, кожна рослина, кожне живе єство має свою душу. І тільки завдяки душі кожне живе сотворіння може рости, розмножува­тись, рухатися, відчувати змислові враження, як біль і т. д. Однак хоч кожне живе єство має свою душу, то однак ті душі не є однакові. Між ними є велика різниця. Найнижче стоять душі рослин. Ціла їх діяльність лежить в тому, що вони дають рослині ріст, можливість підживлюватися, помножуватися, але не мають вони ні руху, ні пізнання, ні змислових вражень. Тому-то рослинна душа, хоч і сама в собі не є матерією, однак зі всіх родів душ найбільше наближається до матерії і може існувати тільки в ній так, що коли розпада­ється матерія рослини, то враз з нею гине і її душа...

Вищою від рослинної душі, у певній мірі, є душа звірят. Вона дає спромогу кожній більшій чи меншій звірині не лише відживлятися, рости, помножуватися, але також пізнавати змислами, відчувати всілякі змислові враження та рухатись з одного місця на інше. Тож душа звірини в порівнянні з рослинною душею є вже дуже досконала, бо пізнавання через змисли, рух, є чинністю набагато вищою і досконалішою як саме приймання корму і ріст, або, як говорять, вегетація. Проте та звіряча душа так само, як і рослинна є так тісно пов'язана з матерією і так призначена для матерії, що без неї ніяк не може жити. Тому вона перестає існувати зі смертю звірини. Як наприклад, коли згорить папір, то з ним про­падає малюнок чи напис, що був на ньому, так зі знищенням тіла гине заодно і її душа.

Та є ще один рід душі, який на­віть не можна порівняти з попередніми, - це людська душа. Вона є теж у матерії (в тілі) і оживляє її, подібно як душа рослин і звірят, але в са­мім своїм єстві є від матерії незалежною, бо та душа має такі прикмети і такі свої власні чинності, що цілком перевищують матерію і всі її сили. Вона, крім тих чинностей, які сповняє рослинна і звіряча душа враз зі своїм тілом, має свої вла­сні чинності, які може сповняти й без тіла, в яких їй тіло хіба часово і то лишень на зовні помагає. Це чинності чисто духовні як розумове пізнавання і свобідне бажання. Душі рослин і звірят є при­значені тільки для матерії й тому без матерії (тіла) не можуть існувати. Людська душа живе теж у дійсний спосіб у матерії і дає їй те саме, що та нижча душа, але вона може обійтися й без матерії і по її знищенню (після смерті) живе самостійно і тому є безсмертна.

Що є насправді так, що людина має душу і то зовсім іншу, як рослини й звірята, ду­шу духовну, незалежну від матерії, хочемо цим доказати на основі її прикмет і чинностей. І ось на основі тих особливих духовних актів, що їх спостерігаємо в кожній людині, кажемо, що людина, крім матеріального тіла має також нематеріальну, духовну душу...



(За книжкою о. Маркіяна Марисюка, ЧСВВ, Чи людина має душу? Друкарня оо. Василіян у Жовкві, 1938, ст. 4-8).



Мова, по мірі можливості, виправлена.

МІСЦЕ ВІВТАРНОЇ ДРУЖИНИ У ХРИСТОВІЙ ЦЕРКВІ

«Співучасть у церковному богослужінні – це найголовніше джерело надприродного життя. Зв'язок, що лучить душу з Церквою, а через неї з Христом, проявляється найбільше у співучасті людини в церковних богослужіннях, а участь у них найбільше спричиняється до розвитку надприродного життя…» (Митр. Андрей Шептицький).

Часто маємо можливість бачити як різні хлопці служать у храмі, зокрема в часі св. Літургії, у яскравому різноколірному одязі (дальматиках), допомагаючи у свій спосіб її проведенню в обрядовому плані. Хто вони такі насправді? Яка головна мета їхньої діяльності у вільний від уроків, домашніх справ час?


Вівтарна Дружина (ВД) є молодіжною християнською спільнотою, котра має на меті плекати в собі правдиву побожність, любов до Господа нашого Ісуса Христа та Його святої Церкви, а також допомогти молодій людині віднайти своє покликання та місце у житті.





Метою ВД передусім є:


Зорганізувати гідну й почесну сторожу Божественному Євхаристійному Цареві – Ісусові Христу.

Віддати Богові вірну, повну пошани зразкову службу, допомагаючи Його єпископам і священикам у приношенні Святої Жертви Божественної Літургії та в усіх інших богослужбових і побожних чинностях.

Плекати покликання до богопосвяченого та священичого стану. Збільшувати знання нашої віри, Божественної Літургії, історії Церкви.

Розпалити в серцях вірних більшу побожність і посвяту через зразкове виконання обов'язків вівтарника та давати добрий приклад у щоденному житті.

Тому, що Ісус Христос є головним Покровителем Вівтарної Дружини (при Василіянському Чині не раз теж і св. Йосафат), всі покликані визнавати Його за свого Господа та Спасителя, а Христову Церкву – за "Ковчег", в якому спільно спасаємось…


Вівтарна Дружина має на меті не тільки освячення своїх членів, але й вплив на релігійне освідомлення як найширших кругів суспільності, тому займається такими справами, які ведуть до високої цілі: кожний вівтарник має бути насамперед взірцевим християнином. У вірі й житті триматися науки Католицької Церкви, приймати те, що Церква вчить, а відкидати все, що вона осуджує. При тому нехай ніколи не стидається як у приватному так і в публічному житті визнавати себе вірним сином Матері Церкви.

Між собою хлопці намагаються жити у правдивій християнській любові. Молитися спільно за розквіт ВД, за потреби поодиноких учасників спільноти, а понад все – за недужих. Також стараються підтримувати дружні стосунки з іншими Товариствами – Вівтарними, Марійськими тощо, обмінюючись надбаннями і збагачуючись водночас духовно.

ПРИНЦИПИ ВІВТАРНИКА (МІНІСТРАНТА ПО-ІНШОМУ):

Вівтарник любить Бога і для Його прослави взірцево виконує свої обов'язки.

Вівтарник служить Христові в людях.

Вівтарник перемагає свої вади і працює над виробленням свого характеру.
Вівтарник розвиває в собі Боже життя.

Вівтарник пізнає Літургію і нею живе.

Вівтарник несе всюди правдиву радість.

Вівтарник переживає Бога у пригоді.

Вівтарник здобуває приятелів для Христа у праці і під час гри.
Вівтарник пильний і сумлінний у навчанні та праці.

Вівтарник молиться за Батьківщину і служить їй ретельною працею.






ЗАПОВІДІ ВІВТАРНИКА:


1.Вівтарник служить Богові та Батьківщині, взірцево виконуючи свої обов’язки.
2. Відзначається послухом стосовно:
- родини,
- священика,
- провідника та тих, що головують;
- під час Літургії – стосовно старшого, який був призначений для цього провідником чи священиком.
3. Виконує служіння Христові у ближніх. Своєю поставою всюди приносить мир із радістю.
4. Працює над своїм характером і чуває над чистотою власного серця.
5. Через свою пильність та сумлінність стає добрим прикладом для всіх.
6. Відзначається у чистоті мови, уникаючи сварок та суперечок.
7. Подолує погані звички.
8. Розвиває в собі Боже життя через молитву, реколекції (духовні науки), спільні подорожі тощо.
9. У кожному вівтарникові бачить свого брата.
10. Шанує природу і теж все, що його оточує, добачаючи в тому Божий дар.

***

УВАГА: Якщо б хтось мав намір поповнити ряди спільноти Вівтарної Дружини при своїй парафії, зокрема в м. Львові (коли батьки бажають бачити своїх дітей поруч Вівтаря на церковних богослужбах і якщо хочуть самі хлопці найперше!), прохання звертатися на запис до Захристії львівських храмів оо. Василіян св. Онуфрія, вул. Богдана Хмельницького, 36 або св. Андрія (пл. Соборна, 3).

Диякон Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ,
Керівник ВД при церкві св. Андрія (Львів).