середу, 24 червня 2009 р.

СВІТЛО НА СВЯТІЙ ЛІТУРГІЇ

Під час відправи св. Літургії та інших богослужень чи вдень, чи вночі, завжди на престолі горить світло свічок чи лампадок. Світло за своєю суттю означає ясність, радість, святковий настрій і піднесення духа. Як уживання кадила, так і вживання світла в часі богослужень має своє символічне значення. Тож погляньмо на вживання світла в богослуженні.

ВИКОРИСТАННЯ СВІТЛА В БОГОСЛУЖБІ

1. У Старому Завіті

Коли ізраїльтяни були в пустелі, то Господь Бог доручив Мойсеєві зробити для скинії завіту семираменний свічник із чистого золота (Вих. 25, 31). На цьому свічнику, за наказом Божим, мало горіти вічне світло із чистої оливи з оливкового дерева. У книзі Левіт читаємо: Промовив Господь до Мойсея: “Скажи синам Ізраїля, щоб тримати лампи засвіченими повсякчасно” (24, 1-2). У храмі Соломона світив семираменний свічник. Перед книгою Мойсея – законом Божим – день і ніч горіло світло.

2. У Новому Завіті

Світло світильників стало також частиною християнського богослуження. У період переслідувань християни відбували свої богослужби у катакомбах вечорами, вночі або дуже рано. Тому світло було необхідним. Коли ж для хрис-тиян прийшла свобода віри, і вони могли відбувати свої відправи в ясний день, то й тоді вони не залишили світла оливи чи свічок. Так світло у відправах дістає своє символічне значення.

3. Символіка світла

Про символіку світла говорить християнський письменник Тертуліян: “Ніколи не відбувається в нас богослуження без світильників, але ми вживаємо їх не тільки для того, щоб розігнати темряву ночі – Літургія від-бувається в нас при деннім світлі – але для того, щоб через те зобразити Христа – світло нестворене, без якого ми і серед півдня блукали б у темноті”.

1) Світло – символ Христа і Його науки

“Я – світло світу, – каже про себе Христос, – хто йде за Мною, не блукатиме в темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). Св. Євангелист Іван каже про Бога: «Бог – світло, і ніякої темряви в Ньому немає» (1 Ів. 1, 5). Про Ісуса Христа він продовжує: «У Ньому було життя, і життя було – світло людей” (Ів. 1, 4)

2) Світло – символ любові

Свічка чи лампадка не тільки світить, але й дає тепло. Тому вона є символом Божої любові до нас і нашої – до Нього.

3) Світло – символ жертви

Свічка, даючи світло, поволі себе спалює, тобто світить коштом себе і своєю жертвою. Тим вона нагадує нам не тільки Христову жертву для нас, але й наш обов’язок жертви у Христовій службі.

КОЛИ ВЖИВАЄМО СВІТЛО?

1. На всіх богослужіннях

Світло свічок чи лампадок вживаємо на всіх богослужіннях, а також при св. Хрищенні, вінчанні, оливопомазанні, біля тих, що помирають, на похороні, гробах…
Загально, палаюча свічка символізує вічне щастя. Одна свічка чи лампадка символізує одного Бога у Тройці; дві – дві природи в Ісусі Христі; три – Пресвяту Тройцю; сім – сім дарів Святого Духа.

2. Світло – на св. Літургії

Світильники на св. Літургії первісно стояли біля престола або за престолом. Від ХІІ-го століття їх почали ставити на престіл. Устав Богослужень, виданий Апостольською Столицею, приписує, щоб на престолі по обидвох боках хреста чи кивота ставити один свічник з одною, двома або трьома свічками. Можна також використовувати семираменний свічник з оливковими лампадками, ставлячи його за престолом (§ 34).

3. Світло вічної лампи

Перед святими Тайнами, захованими в кивоті, день і ніч має горіти вічне світло. Воно – символ вічного й небесного Світла – Христа, утаєного в кивоті. Щоб віддати честь святим іконам, також і перед ними ставимо світло. Великий світильник, панікадило, званий у нас павуком, висить посередині церкви, символізуючи небозвід.

МАТЕРІЯ ДЛЯ СВІТЛА

Вона віддавна була двоякою: олива з оливок і бджолиний віск.

1. Олива з оливок

Це природний і чистий матеріал з плодів благородних дерев. У Греції та південних країнах вживають у богослуженнях чисту оливу, бо там її достатньо, а бджолиного воску – обмаль.

2. Бджолиний віск

Це щось найкраще і найблагородніше, що витворюють бджоли. Отже, то найкращий дар природи і наш для Бога. Вживання свічок з бджолиного воску у богослуженнях увійшло у звичай в ІІІ-му столітті.

ДЖЕРЕЛО:
О. Юліян Катрій, ЧСВВ, «Божественна Літургія – джерело святості».




суботу, 20 червня 2009 р.

ОДНА МОЛИТВА...

О, Господи!


Допоможи ціле моє життя витримати в доброму.
Постійно, крок за кроком, іти за Тобою, дотримуючись Твоїх святих заповідей, як дороговказів.
Коли ноги понесуть мене до гріха,
— Зупини їх, Господи!
Коли мої очі оглядатимуть щось нечисте,
— Заплющ їх, Господи!
Коли мої уста хотіли б промовити щось грішне,
— Замкни їх, Господи!
Якщо моя думка блудить у гріху,
— Наверни її, Господи!
Якщо б я хоч на крок хотів відступити від Тебе,
— Не допусти цього, Господи!



четвер, 18 червня 2009 р.

Проповідь до молоді...





о.Франциск Онисько, ЧСВВ



Тема: Христос - пластичний хірург і косметолог людських душ.

Мета: Показати молоді, що в людині, крім зовнішньої, є ще й внутрішня краса і насамперед, про неї потрібно дбати.



Джерела: Максвелл Мольц, Новая психокибернетика, Москва 2003.



Молодість - це краса. Кожна молода людина відводить неабияку кількість часу на те, щоб гарно виглядати. Зачіски, косметика, одяг і т. п. - все це становить невід'ємну частину вашого життя. Більше того, кожна молода людина прагне назавжди залишитися молодою, як також - назавжди гарною.

Відповідно до цього значно розвинувся косметичний бізнес. На даний час є надзвичайно багато засобів, щоб якнайдовше продовжити свою молодість і красу. А скальпель в руках пластичного хірурга, з найбридкішої людини може зробити зірку-модель. Звичайно, все це коштувало б шалені гроші. Такий скальпель міг би навіть з Квазімодо зробити гарного юнака. Напевно кожен з нас читав роман "Собор Паризької Богоматері", який написав Віктор Гюго; цей роман включений у шкільну програму. Отже, Квазімодо в цьому романі стався уособленням бридоти, він був виродком. Цей бридкий юнак закохався в Есмеральду - дівчину, яка була уособленням краси. І єдине, що не дозволило цим двом молодим людям поєднатися, це гидота, якою наділила Квазімодо природа. Жоден з героїв роману так не любив Есмеральду, як цей виродок. Однак його зовнішній вигляд її настільки відштовхував, що вона не могла на нього навіть дивитись.

Але уявімо собі, що цей Квазімодо живе сьогодні і що він має можливість зробити собі пластичну операцію. Уявімо, що він лежить перед нами на операційному столі і ми стежитимемо за його пластичною операцією. Без сумніву, скальпель хірурга надолужить усі його недоліки.

Але не все так просто. Виявляється, що зовнішньої краси не вистачає людині. Звичайно, вона важлива. Якщо в когось настільки великі вуха, що він подібний на автомобіль з розкритими дверми і над ним насміхаються, то будь-яке спілкування з іншими стається просто нестерпним. Але припустимо, що лікар направив цей брак, зробив вуха гарними. Здавалось би все стало на свої місця і залишається тільки радіти своєю красою, заводити безліч нових знайомств. Але ...

Був такий хірург по пластичним операціям - Максвелл Мольц, який зауважив досить дивне явище. Багато негарних людей, зробивши собі нове - гарне обличчя, в душі надалі залишалися з почуттям своєї бридоти. Інакше кажучи, пластична операція не змінювала їхньої особистості. Не зважаючи на нові - гарні вуха, чи ніс, вони надалі залишалися негарними, тобто з почуттям своєї меншовартості. Ось як говорять ці люди: "шрам на моєму обличчі дійсно зник, але я знаю, що він все ще там"; або "звичайно, я бачу, що горбика на моєму носі вже нема, але сам ніс, залишився таким, як і до цього"; "лікарю, я виглядаю так само, як і колись, ви нічого не змінили".

Наштовхнуло це Мольца на ствердження, що в людині крім зовнішньої, існує ще й внутрішня краса. І якщо ця остання знівечена, то жоден хірург і жодна пластична операція її не направлять. Не допоможе жодна косметика, ані жодна прикраса. Жоден лікар ... крім одного.

На даний час є тільки один косметолог і хірург, який крім зовнішньої, може направляти ще й внутрішню красу людини. Можливо його методи лікування досить дивні, але не було ще жодного пацієнта, якого б він не вилікував. Без сумніву, треба звернутися до лікаря, розповісти йому про свою хворобу і піддатися курсу лікування. Інакше вилікуватись неможливо.

Ну і звичайно, спитаєтесь ви, для чого я вам це говорю. Справа в тому, що нема людини, яка не мала б на своєму духовному обличчі хоч би найменшої подряпини, а навіть шраму. Свідомі ми того, чи несвідомі, але такі шрами перешкоджають нам жити. Їх можна позбутися! За допомогою пластичної операції, або інших процедур.

Отож, один єдиний лікар може їх усунути. З історії його лікарської праці маємо досить багато інформації про те, як він виліковував різні шкіряні хвороби. Наприклад проказу. Вистачало, щоб він всього лиш



"... простягнув руку й доторкнувся до ..." (Мт. 8, 3)

до свого пацієнта, як той

"...негайно очищався від прокази" (Мт. 8, 3).



Хтозна, яку мазь він тоді використовував? Про це ніде не написано. Але факт залишається фактом - його пацієнти оздоровлювались, і не тільки на тілі, але й на душі.



"Один з них побачивши що видужав... припав лицем аж до ніг... (і так) почав йому дякувати" (Лк. 17, 15-16).



Після процедур проведених тим лікарем змінювалось ціле життя його пацієнтів. Тим лікарем є Ісус Христос.

Отож, виникає питання: в чому секрет його лікування? Про те, як позбутись тілесних шрамів, або різних подряпин на шкірі - це відомо. Все це робить скальпель в руках професійного хірурга. А ось щодо духовних шрамів... тут вже складніше.

Якось лікуючи одного хворого, Ісус до нього сказав:



"Прощаються тобі твої гріхи" (Лк. 5, 20).

А потім, закінчуючи "операцію", спитав у присутніх:

"Що легше сказати: Відпускаються тобі твої гріхи, - чи сказати: Встань і ходи?" (Лк. 5, 24).

І не почувши відповіді, знову сказав до "пацієнта":

"Встань.. і йди додому" (Лк. 5,24).



Ісус задав це питання не просто так. Цим питанням він змусив застановитися над тим, що в людині, крім тіла і її зовнішньої краси існує ще й душа. І що вона теж може бути хвора, подряпана і некрасива. І так як тілесні шрами з'являються на тілі внаслідок якось нашого, або чийогось необережного вчинку, так само й на душі. Ми або самі себе духовно зранюємо, або нас ранить хтось інший, залишаючи шрами, що псують нашу духовну красу. І так само, як на тілі шрам видаляється хірургічним втручанням, подібно й на душі. Питання тільки: що це за скальпель, що може усувати духовні шрами? Саме у вище поданих словах Ісуса можна знайти на це відповідь. Він сам її дає: скальпелем для усунення духовних шрамів є прощення. Ми його потребуємо, воно необхідне для нашого духовного здоров'я й краси. Більше того, без нього й наша зовнішність буде некрасивою і безсенсовною.

Найперше, ми повинні усвідомити собі присутність такого духовного шраму на наших душах. Рано чи пізно він на кожному з нас з'являється. І звідкись то він береться. Або ми щось не так зробимо, або хтось нам завдасть кривди. Все це відбивається на нас і залишає наслідки у вигляді шрамів; від цього ми або на когось тримаємо злобу, або самі себе картаємо. Наша душа стається грубою як шрам. Це хвороба. Не раз ми її собі не усвідомлюємо, по-різному називаємо, але насправді називається вона - гріх і дуже часто робить з нас духовних виродків.

На щастя, ця хвороба лікується. Гріховні шрами, подібно як і тілесні, можна усунути. І як вище ми згадували, скальпелем, який це може зробити є прощення. Насамперед потрібно вибачити собі. Якщо ми щось не так зробили, тобто згрішили, треба вміти признатися собі в цьому, пробачити себе і забути; не картати себе постійно за свої вчинки. Вистачить зробити це раз і постаратись більше їх не повторювати. Сам Ісус дає своїм пацієнтам на майбутнє такий рецепт:



"Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось" (Ів. 5, 14).



Потрібно вибачити теж іншим. Деколи ми зазнаємо від людей великих травм. Але якщо не зуміємо їх простити і не більше пам'ятати їм того, ці урази не даватимуть нам спокою; від них наше духовне обличчя просто вкриється зморшками.

Ми потребуємо теж, щоб ще хтось інший нас простив. Наші погані вчинки, які нам самим завдають гріховних шрамів, зранюють теж і тих, які довкола нас. А найперше вони ображають Бога. Для свого духовного здоров'я і краси ми потребуємо щоб Він нас простив. Без Його прощення не вдасться усунути шрам. Такого прощення ми потребуємо теж і від наших ближніх, якщо вони від наших вчинків постраждали.

Отож, якщо ми хочемо по-справжньому бути красивими і завжди молодими, приділяймо, насамперед, увагу красі нашої душі. Вона є запорукою нашої зовнішньої краси. Ну, а якщо так станеться, що з'явиться духовний шрам, не впадаймо в розпач. Є Христос - пластичний хірург і косметолог, який завжди радий нам допомогти. Не занедбуймо частіше приходити до нього на консультації та регулярно робити обстеження.



Чому потрібно сповідатися?





Постійним прагненням кожного християнина повинно бути ретельне утримання себе в чистоті сумління, щоб бути вільним від усякого гріха, вживаючи найціннішого та найуспішнішого ліку, який подає нам Христос - Спаситель людських душ, для усунення будь-якого компромісу зі злом.

Сповідь - це дар Божого всепрощення. Цей неоцінений дар Господь подає людині щоразу, коли вона в покорі визнає свої провини. Любов Христова завжди прагне підняти людину з кожного її падіння та зневіри, знаючи добре, що сатана зводитиме її всіма можливими способами, щоб довести її до гріха, до спротиву Божій волі.

"Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що Його бояться. Він знає з чого ми зліплені, Він пам'ятає,що ми - порох " (Пс. 103, 13-14)

Бог, багатий милосердям, не бажає смерті грішника, але бажає, щоб він навернувся і жив, жив життям дітей Божих. (пор. Езек. 33,11)

Господь через своїх посланців-пророків постійно закликав нас до покаяння: "Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки, перестаньте творити зло!

Навчіться добро чинити, шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову!

"Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь,- коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли мов кармазин, були червоні, стануть як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни" (Іс. 1, 16-19)

Тяжкий гріх називаємо смертним гріхом, бо він спричинює смерть нашої душі, позбавляє її освячуючої ласки, проганяючи з неї Святого Духа.

Ласка Божа - це життя нашої душі. Через сповідь, щирий жаль і тверде бажання виправлення, розгрішення та покуту святий Дух повертається до душі каянника, відживляє її освячуючою ласкою і сам знову оселяється в очищеній від гріха душі.

Саме через добру сповідь і через повернення Святого Духа наша душа відроджується до Божого життя, бо в ньому ми стаємо знову дітьми Божими. Через гідну сповідь Господь Бог повертає нам також усі наші заслуги і скарби на небі (Мт. 6, 19-21), які ми втрачаємо через смертний гріх.

І, дійсно, після покірної і щирої сповіді кожний навернений грішник відчуває у своїй душі велике полегшення, бо в його серце знову вселяється мир Божий і спокій, а Святий Дух - небесний наш Утішитель - виливає на його душевні рани бальзам невимовної радості і втіхи. Ось чудо Божого милосердя для кожного наверненого грішника!

Нам необхідно часто сповідатися, бо всі ми - грішники і тому потребуємо духовних ліків на душевні рани, а ними є Боже милосердя, яке виливається на наші зболені душі через святу Тайну Покаяння.

Через часту сповідь у душі збільшується освячуюча ласка Божа яка додає нам сили для боротьби "проти духів злоби". Сповідь допомагає нам краще пізнати злобу гріха, додає нам огиди до нього, як до джерела всякого лиха. Сповідь стає сильною охороною проти гріха.

Сповідь - це ключ до Небесного Царства і певний шлях до вічного життя. Тож сповідаймося часто, щоб мир Божий завжди перебував із нами!



(Владика д-р Софрон Мудрий, ЧСВВ, "Сповідь - джерело ласки", стор. 9-11)

ЩО ТАКЕ ДУША?

Ще недавно люди думали, що в деяких випадках життя може постати саме по собі, що, наприклад, в м'ясі живі хробаки появляються самі, що з навозу або болота вилазять мухи, що з бруду витворюються воші і т. п. Та однак сьогодні за­вдяки науковим дослідам, особливо славного фран­цузького ученого Пастера знаємо цілком певно, що життя ніколи не родиться саме собою, що так зване «самородство» не існує. Коли появля­ється хоч би найдрібніша жива істота, чи то зві­рятко, чи навіть рослина, то все треба признати, що там був якийсь зародок, якесь яєчко, якесь насіння, бо без того ніяк не може вийти нове життя. Коли якусь мертву (неорганічну) матерію через вогонь або інший спосіб позбавимо всіх зародків життя, то з неї, мабуть, не вийде вже нічого живого. Сама мертва матерія власною силою не може видати ніякого життя.

Чому так є? Тому, що кожне життя на­віть найнижчого ступеня обов'язково вимагає душі, а душа в ніякий спосіб не може витвори­тися з мертвої матерії. Бо душа навіть в наймен­ших і найменш розвинених єствах є чимось ви­щим як матерія. Вона опановує матерію і підно­сить її до досконалішої форми існування.

Щоби те краще зрозуміти, придивімося лишень, з чого складається яка-небудь рослина чи звірятко, а навіть і людина. Розслідуючи хімічний склад живого єства, знаходимо у кожному з них майже ті самі складники або первні, як вапно, вугіль, залізо, фосфор, водень, кисень і т. д. Чому ж воно діється так, що ті первні в однім місці творять дуба, а побіч нього ліщину, а далі стебла жита чи пшениці? Чому ж ті самі первні в іншому ви­падку так складаються, що витворюють організм коня, вовка, зайця та іншої звірини? І взагалі, як воно так трапляється, що ті різні матеріальні частинки, зі своєї природи мертві і безвладні, поєднуються в живий організм, безустанно рухаються ті сповняють такі трудні і штучні роботи, якими є травлення, ріст, розмноження та інші життєві прояви?

Те все можна пояснити тільки тим, що в них діє якийсь чинник, якась сила, якій ім'я душа. Душа є тим дивним чарівником, що спроможна зібрати разом поодинокі частинки мертвої матерії, оживити, злучити їх в одне живе єство і зробити здатними до таких діянь, до яких сама матерія ніколи не є спосібна. Завдяки душі кожне хоч би найменше живе єство, для прикладу, комашка, хробачок перевищує безмірно цілі маси неживої мате­рії, цілу масу землі, сонця і т. п.

Тут певно не один поставить собі питання: Коли кожне життя походить від душі, то все, що живе, кожна звірина, а навіть рослина має душу. Чи таке може бути?

Так, кожна звірина, кожна рослина, кожне живе єство має свою душу. І тільки завдяки душі кожне живе сотворіння може рости, розмножува­тись, рухатися, відчувати змислові враження, як біль і т. д. Однак хоч кожне живе єство має свою душу, то однак ті душі не є однакові. Між ними є велика різниця. Найнижче стоять душі рослин. Ціла їх діяльність лежить в тому, що вони дають рослині ріст, можливість підживлюватися, помножуватися, але не мають вони ні руху, ні пізнання, ні змислових вражень. Тому-то рослинна душа, хоч і сама в собі не є матерією, однак зі всіх родів душ найбільше наближається до матерії і може існувати тільки в ній так, що коли розпада­ється матерія рослини, то враз з нею гине і її душа...

Вищою від рослинної душі, у певній мірі, є душа звірят. Вона дає спромогу кожній більшій чи меншій звірині не лише відживлятися, рости, помножуватися, але також пізнавати змислами, відчувати всілякі змислові враження та рухатись з одного місця на інше. Тож душа звірини в порівнянні з рослинною душею є вже дуже досконала, бо пізнавання через змисли, рух, є чинністю набагато вищою і досконалішою як саме приймання корму і ріст, або, як говорять, вегетація. Проте та звіряча душа так само, як і рослинна є так тісно пов'язана з матерією і так призначена для матерії, що без неї ніяк не може жити. Тому вона перестає існувати зі смертю звірини. Як наприклад, коли згорить папір, то з ним про­падає малюнок чи напис, що був на ньому, так зі знищенням тіла гине заодно і її душа.

Та є ще один рід душі, який на­віть не можна порівняти з попередніми, - це людська душа. Вона є теж у матерії (в тілі) і оживляє її, подібно як душа рослин і звірят, але в са­мім своїм єстві є від матерії незалежною, бо та душа має такі прикмети і такі свої власні чинності, що цілком перевищують матерію і всі її сили. Вона, крім тих чинностей, які сповняє рослинна і звіряча душа враз зі своїм тілом, має свої вла­сні чинності, які може сповняти й без тіла, в яких їй тіло хіба часово і то лишень на зовні помагає. Це чинності чисто духовні як розумове пізнавання і свобідне бажання. Душі рослин і звірят є при­значені тільки для матерії й тому без матерії (тіла) не можуть існувати. Людська душа живе теж у дійсний спосіб у матерії і дає їй те саме, що та нижча душа, але вона може обійтися й без матерії і по її знищенню (після смерті) живе самостійно і тому є безсмертна.

Що є насправді так, що людина має душу і то зовсім іншу, як рослини й звірята, ду­шу духовну, незалежну від матерії, хочемо цим доказати на основі її прикмет і чинностей. І ось на основі тих особливих духовних актів, що їх спостерігаємо в кожній людині, кажемо, що людина, крім матеріального тіла має також нематеріальну, духовну душу...



(За книжкою о. Маркіяна Марисюка, ЧСВВ, Чи людина має душу? Друкарня оо. Василіян у Жовкві, 1938, ст. 4-8).



Мова, по мірі можливості, виправлена.



ОСНОВНІ МОЛИТВИ ПО-ЛАТИНІ






ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ

In nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti. Amen.

АПОСТОЛЬСЬКИЙ СИМВОЛ ВІРИ
(Вірую...)


Credo in Deum, Patrem omnipotentem, Creatorem caeli et terrae. Et in Iesum Christum, Filium eius unicum, Dominum nostrum: qui conceptus de Spiritu Sancto, natus ex Maria Virgine, passus sub Pontio Pilato, crucifixus, mortuus et sepultus: descendit ad inferos; tertia die resurrexit a mortuis: ascendit ad caelos; sedet ad dexteram Dei Patris omnipotentis: inde venturus est iudicare vivos et mortuos. Credo in Spiritum Sanctum, sanctam Ecclesiam catholicam, Sanctorum communionem, remissionem peccatorum, carnis resurrectionem, vitam aeternam. Amen.

ГОСПОДНЯ МОЛИТВА
(Отче наш...)


Pater noster, qui es in caelis;
sanctificetur nomen tuum;
adveniat regnum tuum;
fiat voluntas tua, sicut in caelo et in terra.
Panem nostrum quotidianum da nobis hodie;
et dimitte nobis debita nostra,
sicut et nos dimittimus debitoribus nostris;
et ne nos inducas in tentationem;
sed libera nos a malo. Amen.

АНГЕЛЬСЬКЕ ПРИВІТАННЯ
(Радуйся, Маріє...)


Ave Maria, gratia plena; Dominus tecum:
benedicta tu in mulieribus, et benedictus
fructus ventris tui, Iesus.
Sancta Maria, Mater Dei, ora pro nobis peccatoribus,
nunc et in hora mortis nostrae. Amen.

МАЛЕ СЛАВОСЛОВ'Я
(Слава...)


Gloria Patri, et Filio, et Spiritui Sancto. Sicut erat in principio, et nunc et semper, et in saecula saeculorum. Amen.


ФАТІМСЬКА МОЛИТВА


Domine Iesu, dimitte nobis debita nostra, salva nos ab igne inferiori, perduc in caelum omnes animas, praesertim eas, quae misericordiae tuae maxime indigent.

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ


Requiem aeterna dona eis, Domine, et lux perpetua luceat eis. Requiestcant in pace. Amen.

СЛАВСЯ, ЦАРИЦЕ


Salve, Regina, Mater misericordiae;
vita, dulcedo et spes nostra, salve.
Ad te clamamus, exsules filii Hevae.
ad te suspiramus gementes et flentes
in hac lacrimarum valle.
Eia ergo, advocata nostra,
illos tuos misericordes oculos ad nos converte.
et Iesum, benedictum fructum ventris tui,
nobis post hoc exsilium ostende.
O clemens, o pia, o dulcis Virgo Maria.

РОЗАРІЙ

Rosarium

Pars prima - gaudiosa

Primum mysterium:
Annuntiatio Beatae Mariae Virginis et Verbi incarnatio
Secundum mysterium:
Visitatio Beatae Mariae Virginis
Tertium mysterium:
Nativitas Domini nostri Iesu Christi
Quartum mysterium:
Praesentatio Iesu in templo
Quintum mysterium:
Inventio Iesu in templo

Pars secunda - dolorosa

Primum mysterium:
Iesus in horto olivarum
Secundum mysterium:
Iesus flagellatus
Tertium mysterium:
Iesus spinis coronatus
Quartum mysterium:
Iesus crucem portans
Quintum mysterium:
Iesus in cruce moritur

Pars tertia - gloriosa

Primum mysterium:
Resurrectio Domini nostri Iesu Christi
Secundum mysterium:
Ascensio Domini nostri Iesu Christi
Tertium mysterium:
Spiritus Sanctus in apostolos descendens
Quartum mysterium:
Assumptio Beatae Mariae Virginis
Quintum mysterium:
Maria Virgo in caelis coronata

ПІД ТВОЮ МИЛІСТЬ


Sub tuum praesidium confugimus, sancta Dei Genetrix:
nostras deprecationes ne despicias in necessitatibus:
sed a periculis cunctis libera nos semper, Virgo gloriosa et benedicta.
Domina nostra, mediatrix nostra, advocata nostra;
tuo Filio nos reconsilia, tuo Filio nos commenda, tuo
Filio nos repraesenta.



МОЛИТВА СВЯТОГО БЕРНАРДА



Memorare, O piissima Virgo Maria, non esse auditum a saeculo,
quemquam ad tua currentem praesidia, tua implorantem auxilia,
tua petentem suffragia, esse derelictum. Ego tali animatus confidentia,
ad te, Virgo Virginum, Mater, curro ad te venio, coram te gemens peccator assisto.
Noli, Mater Verbi, verba mea despicere; sed audi propitia et exaudi. Amen.


АНГЕЛ ГОСПОДНІЙ


Angelus Domini nuntiavit Mariae.
- Et concepit de Spiritu Sancto.
Ave Maria ...

Ecce ancilla Domini.
- Fiat mihi secundum verbum tuum.
Ave Maria ...

Et verbum caro factum est.
- Et habitavit in nobis.
Ave Maria ...
Ora pro nobis, sancta Dei Genetrix.
- Ut digni efficiamur promissionibus Christi.

Oremus.
Gratiam tuam, quaesumus, Domine, mentibus nostris infunde:
ut qui, Angelo nuntiante, Christi Filii tui incarnationem cognovimus,
per passionem eius et crucem, ad resurrectionis gloriam perducamur.
Per eumdem Christum Dominum nostrum. Amen.

Gloria...

Де знаходиться людська душа?






Всі стародавні народи вірили, що кожна людина має душу. Але вони по-різному думали про це, де знаходиться та душа. Одні думали, що вона є в людській крові, інші знову гадали, що вона зна­ходиться в мозку, в серці, були навіть такі, що думали, що душа знаходиться... у шлунку.

Де ж властиво перебуває та душа? Душа оживляє ціле тіло. Вона є духовна і тому непо­дільна. Вона знаходиться, отже, в цілому тілі і в кож­ній його частині. Коли душа виходить з тіла, тоді зав­мирає кожний тілесний член і життя зупиняється цілком... Коли однак відріжемо якусь частину тіла, наприклад, руку або ногу, то не відрізуємо кусника душі, бо душі, як сказано, не можна ділити, тільки тоді душа перестає оживляти відрізану тілесну частину. Як же воно так є, що наша душа є ціла в кожній частині тіла, тяжко зрозуміти, але знаємо, що й Бог є цілий на одному місці, цілий на іншім і цілий усюди.

Душа, хоч за своєю природою є зовсім відмінна від тіла, однак з'єднується з тілом якнайстисліше. Вона не мешкає в тілі наче в якійсь кімнаті, ні, вона так тісно з ним поєднується, що з цієї сполуки постає одна природа людини, бо душа робить людину людиною. Душа разом із тілом спов­няє всі життєві чинності.

Окрім того тіло й душа впливають на себе взаємно. І так недуга тіла відбивається на душі. Коли тіло захворіє, тоді й душа стає отяжілою. Тяжко приходиться нам тоді думати особливо про якісь поважні речі, не хочеться молитись, говорити. Так само, коли дух наш змучений після тяжкої розумової праці, тоді й тіло стає немічне, отяжіле, неспосібне до якоїсь тяжчої праці. Кожному добре відомо, що радість або смуток душі дуже від­бивається на тілі. Великий смуток може спричи­нити тяжку недугу тіла, а то й смерть...

Цей взаємний вплив душі на тіло й тіла на душу свідчить про одність людської природи, про те, що душа якнайтісніше єднається із тілом. Однак це не означає, що душа є за своєю приро­дою однакова з тілом. Вона є набагато досконалі­шою від нього. Вона тільки якийсь час живе в злуці з тілом і для свого існування не потребує конечно тіла. Душа може існувати й безтілесного покриву, як це ді­ється після людської смерті...



(За книжкою о. Маркіяна Марисюка, ЧСВВ, Чи людина має душу?)

ВІВТАРНИКИ ПОБУВАЛИ НА «ВЕСЕЛИХ КАНІКУЛАХ ІЗ ГОСПОДОМ…»





З 8 до 14 червня при василіянській обителі св. Онуфрія (м. Львів) тривали так звані «Веселі канікули з Богом 2009» для дітвори віком 8-11 рр. У них взяло участь близько 120-ти місцевих дітей і також горстка приїжджих. Усіх цих учасників заходу було розділено на 4 немалих групи (майже по 30 осіб). Допомагали у проведенні "канікул" на славу Бога понад 20 аніматорів,волонтерів...

До цього християнського табору також приєдналися і хлопці з Вівтарної Дружини храму св. Андрія (частина молодшої групи). Це Бервецький Максим, Годованський Мирон, Голота Адріан, Горак Орест, Кобринський Тарас, Ногаль Андрій та Яхура Денис. Заодно там був весь час присутній і керівник ВД о. д. Миколай Микосовський, ЧСВВ із Брюховичів, один із аніматорів команди «Господні зіроньки».





Вівтарники разом із іншими спільно молилися, виконували тематичні пісні, залучалися до різних ігор, виконували цікаві банси; на щоденній св. Літургії, котру відправляв о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ, духовний провідник вакацій у присутності Всевишнього, почергово прислуговували поруч престолу, відвідували катехетичні заняття, гуртки тощо.

Як зазначив одинадцятирічний Андріан Голота (вівтарник), відповідаючи, крім інших дітей, на питання, що він для себе почерпнув із того таборування неподалік Високого Замку: «Мені була до вподоби велика гра. Також те, що були разом, і що я знайшов нових друзів».








неділю, 14 червня 2009 р.

Десять заповідей братерства




1.Брат – це той, хто вміє слухати і розуміти інших.
2.Брат – це той, хто вміє бути тактовним та спокійним.
3.Брат – це той, хто вміє розділяти радість та страждання інших.
4.Брат – це той, хто є чесним та справедливим з іншими.
5.Брат – це той, хто вміє прощати і не тримає в собі гніву.
6.Брат – це той, хто поширює мир навколо себе.
7.Брат – це той, хто не осуджує душі інших.
8.Брат – це той, хто не робить іншим того, чого не бажає для себе.
9.Брат – це той, хто перед потребами інших ніколи не каже: «Годі!».
10.Брат – це той, хто ділиться своїм хлібом із бідним.


Джерело: http://www.sdbua.net

пʼятницю, 5 червня 2009 р.

Витоки святої Господньої Літургії і ми з життям...

Християнам відомо, що у Вселенській Церкві вони творять немовби одну духовну родину, добрим і дбайливим батьком якої є сам Всевишній. Душею їхнього християнського життя є молитва, зокрема спільна, тобто літургійна. Коли молимося, то в такий спосіб віднаходимо нашого Творця, залишивши себе зі своїми турботами. І заодно ототожнюємо особисту волю із волею всемогутнього Бога…

Як довідуємося, релігія полягає не лишень на діях, чисто зовнішнього плану (богослужбових обрядах, молитвах і т. д.), а передусім – на внутрішньому пориві людини до Господа, пориванні розуму й серця. Виражається релігія через нашу внутрішню поведінку, душевну настанову. І людська особа стоїть на межі двох світів: матеріального та духовного, складається з тіла та душі. Завдяки цьому, її душевна настанова та внутрішні пориви не можуть обійтися без зовнішнього вираження у молитвах, різних обрядах тощо. Отже, наявні релігійні обряди мають зокрема виховне значення – будити в безсмертних душах релігійне почуття. Під час принесення жертви Божеству основне питання полягає в тому, яким саме способом і наскільки дії людини (молитви, обряди), служать певними знаками й символами, що виражають її душевні настрої.

До однієї з найкращих здатностей людини також належить і спроможність щось давати іншому, приносити в дар. Подібні дії людей звеличують і є вільним виявом любові. Нам не раз досить приємно давати якісь подарунки, подарувати комусь що-небудь про себе на довгу згадку.

В усі часи і в кожній країні релігійні люди приносили дари своїм так званим богам (придуманим чи міфічним). Бачимо, що на їхню честь нехристияни приносили до визначених місць найперші плоди нового врожаю, найкращу худобу… Цим вони виражали вдячність за те, що їм давалось з неба, як гадали у древності. У різноманітних релігіях, теж і в найбільш примітивних, стрічаємо зворушливі зусилля досягти Всевишнього для отримання від Нього прощення і захисту. Жертвоприношення не раз бувають егоїстичні та лицемірні. Релігійне почуття стає сильнішим навіть від батьківської любові. Іноді доходить також і до того, що свою дитину кидають над палаючим вогнищем на руки бронзового ідола. Жахні спотворення релігійного почуття, позбавлені істинного Божого проводу. В декотрих африканських племенах у час бурі, що в них виражається «виявом» гніву богів, воїни калічать собі ноги мечами. Заодно вони збирають власну кров, плещучи нею в бік небес з таким криком: «Прости мені! Я винен!». На Далекому Сході ряд фанатиків кидалися під колісниці ідолів, запряжені слонами, приносячи себе таким чином у добровільний спосіб у жертву. Греки з римлянами теж приносили міфічним богам численні жертви: зброю, фрукти, пахощі. Вбивали так само кіз, свиней, овець… На честь кумирів відбувалися багаті бенкети. Люд вважав, що самі боги неначе з'їдають при цьому їхню пайку. Серед цих спотворень все-таки знаходимо зусилля древніх наблизитися якось до Божества. Але завжди існувала одна проблема: чи жертва подобалась могутньому. Ніякий поганський народ не міг знати, чи ці всі його жертви досягали кінцевої мети…

Справжнє жертвоприношення мусить виходити із глибини серця. Принесений дар може бути незначний, проте його цінність – у вираженні при цьому любові. Все, ясна річ, залежить від щирості, бо у протилежному випадку принесена жертва буде облудою та лицемірством.

Зі св. Писання довідуємося також і про жертвоприношення ізраїльського народу. Перед тим як вийти з Єгипту, Мойсей звелів одноплемінникам позабивати ягнят-первістків, намастити двері їхньою кров'ю, споживати принесену жертву в родині, готуючись у дорогу. Вночі смерть перейшлась по єгипетських родинах, де Божий народ жив у неволі. У родинах гнобителів померли первістки, однак будинки євреїв, помічені кров'ю ягняти, принесеного в жертву, не зазнали жодної шкоди. Кривава ніч була подією визволення. Слово «пасха», що значить «Бог прийшов і визволив свій народ», залишилося у всесвітній історії пов'язаним із цим нічним випадком, що символізував правдиве визволення, котре мав здійснити Ісус Христос своєю смертю й воскресінням. На спогадування цієї події ізраїльський народ кожного року жертвував пасхальне ягня. Кожна родина приносила до храму ягня, яке в той рік народилося. І священики (після зібрання його крові) виливали її довкола жертовника. Частина ягняти спалювалась на жертовникові, а решту поверталося власникові для пасхальної трапези.

Якраз за такою пасхальною трапезою Спаситель звістив своїм апостолам, що замість усіх тих пасхальних ягнят Він тепер приносить у жертву самого себе. Син Господній став замінною жертвою за всіх людей. За них умираючи та визволяючи їх з неволі зла і гріха. Ісус установив Безкровну Жертву християнської релігії. Лиш Він як Господь, Друга Особа Пресвятої Трійці, є водночас справжнім «Агнцем Божим», за висловом Івана Христителя.

Христос не зупинився перед хресною жертвою, дав нам найвищий вияв любові. Щоразу, дивлячись на святе Розп'яття, розуміємо добре, що Бог – це неоманлива Любов. Бо ж здійснив Ісус нове та вирішальне жертвоприношення, зробившись замінною жертвою за людський рід. Жертвою, у стократ вищою, ніж разом узяті телята, ягнята, барани тощо. Маємо тут поєднання людства із Всевишнім, знешкодження роз'єднання.

На Тайній Вечері і від того часу на кожній Божественній Літургії Ісус Христос за посередництвом своїх священиків-душпастирів приносить себе в жертву. Принесення Жертви, здійсненої за пасхальним столом, буде продовжуватися протягом віків, адже Спаситель мовив, аби чинити це на згадку про Нього. Цим і встановлено християнську Літургію.

Жертву на хресті було довершено раз і назавжди. Не треба її починати знову заново. Проте протягом багатьох літ священики в Церкві продовжуватимуть Ісуса Христа як Священика, який приносить жертву. Хліб із вином вибрані для цього через те, що є вони чи не основними продуктами людського харчування і ніби виражають його життєву суть.

Варто, щоб ми самі підтверджували у світі це єдине принесення жертви – беручи участь у принесенні тієї Єдиної Жертви. Без такої людської участі Христова Жертва буде недієва, незавершена, коли її не доповнюється і не підписуються під нею всі Спасові послідовники.

Задля спасіння людини, Божого творіння, Ісус Христос поставив перед очима людей власну смертну Жертву скрізь і назавше. Свята Літургія (Служба Божа) – це своєрідна Голгофа, котра повсякчас до нас вертається, щоби у кожного була можливість бути на ній присутнім, подібно як колись – апостоли на Тайній Вечері. На видному хресті гори Спаситель, цей добрий Пастир, став у добровільний спосіб спокутною жертвою за гріхи людей.

Відправляти Божественну Літургію – справа Церкви Христа. До неї теж належить – навіки продовжувати приношення Христової Жертви і водночас роздавання Його Пресвятих Тіла та Крові.

Центром культу-богопочитання у Вселенській Церкві є Пресвята Євхаристія, що дається нам у св. Причасті. Вона, як бачимо, довершується саме на Службі Божій. Тому без св. Літургії немає Євхаристії, Причастя… Свята Літургія – це найсвятіше, найважливіше та найцінніше, що отримала Господня Церква, адже це, безперечно, є якраз повторення Ісусової Жертви на хресному дереві безкровним способом...

Назва «Літургія» походить із грецької мови, від слова «Лейтургія», котре є поєднанням ось цих двох – «лейтос», тобто «всенародний», «публічний», «приналежний до народу», та «ергон» – «діло», «вчинок», «повинність», «служба».
І в нашій східній Літургії віднаходимо цілу історію спасіння людського роду, а також усі головні істини святої християнської віри. Багато разів прославляється в ній Пресвята Трійця, звеличується втілення Христа-Спасителя, приймається безцінну Пресвяту Євхаристію. Згадуємо на Службі Божій, оспівуючи, культ Діви Марії, ангелів зі святими. Не залишаємо поза увагою й душі померлих і молимося теж за церковну та цивільну владу.

А наостанок ще таке. Зауважено, що при вході до одного храму знаходиться таблиця, де написано, як саме варто прославляти Бога в церкві:


Будь мовчазним.

Будь задуманим.

Будь побожним, бо це Дім Господній.

Перед відправою промовляй до Бога.

Під час відправи хай Бог промовляє до тебе.

Після богослужби розмовляйте між собою…





Підготував о.д. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Катрій о. Ю., ЧСВВ, Божественна Літургія – джерело святости, Торонто, Видавництво оо. Василіян, 1997.
2. Тівольє Т., Споконвічні проблеми, Львів, Місіонер, 1997.






середу, 3 червня 2009 р.

ПРАВИЛА ПОБОЖНОСТІ




1. Будь до всіх справедливий і безпристрасний до дрібниць.
2. Ніколи, навіть жартома, нікого не обманюй.
3. Будь безкорисливим навіть у дрібницях.
4. Шукай випадку, де тільки можна, бути кому-небудь корисним.
5. У всіх неприємностях засуджуй суворіше всіх себе самого і будь поблажливим до інших.
6. Ніколи ні над ким не глузуй і не насміхайся.
7. Про себе ніколи нічого доброго не кажи і забувай себе самого для інших.
8. Більше мовчи, ніж говори, вислуховуй і забувай себе самого для інших.
9. Ніколи надміру не веселися.
10. Не гарячкуй, а коли будеш відчувати, що гнів оволодів тобою, що тяжко себе зупинити, то відразу замовкни і, якщо можливо, відійди…

Найкращий Друг завжди з тобою





В той час, коли ти день і ніч борешся за своє життя, шукаючи полегшення, щоби вміти жити з іншими, − послухай, що маю тобі сказати:
- Коли ти хочеш заплакати, не плач – заклич Мене, і Я прийду, щоб заплакати з тобою.
- Коли ти хочеш усміхнутися – повідом Мене, і Я прийду, щоб ми усміхнулися разом.
- Коли будеш відчувати, що світ є затісним для твого смутку – поклич Мене, щоби ми удвох могли розділити твоє горе.
- Коли побачиш, що вже не можеш навіть молитися – запроси Мене, Я помолюся замість тебе.
- Коли вважатимеш, що вже все скінчилося – поклич Мене, Я допоможу тобі віднайти надію.
- Коли потребуватимеш, щоби хтось сказав "Я люблю тебе" – поклич Мене, і Я скажу це з великою ніжністю та щирістю в кожен момент твого життя.
- Коли будеш вважати, що тобі вже Мене не потрібно – повідом Мене. Навіть тоді Я буду далі з тобою, люблячи тебе, бо знаєш хто Я?

Я є ЛЮБОВ, Я є твій БОГ.

Довіряйте Мені – і зі Мною ви будете спасенні...